Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Правознавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Конституційні принципи правового статусу особистості

Конституційні принципи складають основні начала, відповідно до яких будується вся система прав і свобод. Вони непорушні й загальновизнані. Серед конституційних принципів слід виділити:

o принцип верховенства прав і свобод людини, визнання її найвищою цінністю, обов'язок держави дотримуватися і захищати права і свободи людини і громадянина (ст. 2);

o принцип невідчужуваності основних прав і свобод людини і громадянина, їх належності кожному від народження (ч. 2 ст. 17). Цей принцип означає, що основні права і свободи не можуть бути обмежені державою довільно без законних підстав;

o принцип рівноправності прав і свобод, який означає, що всі рівні перед законом і судом; рівність прав і свобод незалежно від статі, раси, національності, мови; рівність прав і свобод чоловіка і жінки (ст. 19);

o принцип гарантоване/пі державою прав і свобод людини і громадянина, що включає соціально-економічні, політичні, юридичні гарантії (ст. 2, 17-19, 45);

o принцип прямої, безпосередньої дії прав і свобод людини, що визначають сенс, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям (ст. 18);

o принцип загальновизнаного характеру прав людини, пріоритету норм міжнародного права у сфері прав людини, які є складовою частиною її правової системи (ч. 1 ст. 17). Тим самим вперше у вітчизняній практиці подолано розрив між нормами міжнародного і національного права у сфері прав людини.

Міжнародні правові акти про права людини

Сьогодні очевидно, що історія людського суспільства являє собою цілеспрямоване прагнення людини до волі, до створення умов, достатніх для його реалізації талантів і здібностей як людини розумної. Саме права людини виявляються тією нормативною основою взаємодії людей, координації їх вчинків і діяльності, яка дозволяє долати конфлікти інтересів, суперечності, боротьбу. Розлучившись зі своєю природною свободою, людина стала членом суспільства, а тому тепер повинен співвідносити свої вчинки з інтересами інших людей. Права людини нормативно формулюють ті умови і способи взаємин між людьми, які дозволяють цілеспрямовано розвиватися всьому суспільству. Тільки дотримання та гарантія таких прав, як право на життя, свободу, гідність, недоторканність особи, приватну власність та інші, є необхідними і достатніми умовами для нормального життя людини.

Міжнародні стандарти в області прав людини вперше були закріплені в національному законодавстві західних країн в період буржуазних революцій XVII-XVIII ст.

Права людини були відображені в Декларації прав Вірджинії (США), у Біллі про права та Конституції США (1791). французької Декларації прав людини і громадянина (1789). У Вірджинській Декларації (1776) стверджувалося:

"Ми вважаємо, були очевидними ті істини, що всі люди створені рівними і наділені Творцем визначеними невідчужуваними правами, що до них належать: життя, свобода, прагнення до щастя, що для забезпечення цих прав серед людей засновуються держави, що черпають свої розумні повноваження у згоді керованих".

У сучасному світі проблема прав людини вийшла за межі окремої держави. Виникла необхідність створити міжнародні правові стандарти в області прав людини, яких би дотримувалися всі держави. Таким чином, права людини стали справою міжнародного співтовариства.

У розгорнутому вигляді права людини відображені в Загальній декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1948 р. Хоча цей документ не є обов'язковим для держав світового співтовариства і носить рекомендаційний характер, проте він визначив планку в області прав людини, нижче якої держава, якщо вона хоче вважати себе цивілізованою, не повинно опускатися. В цілях забезпечення умов і гарантій реалізації прав і свобод, викладених у Загальній декларації, міжнародне співтовариство приймає ще ряд документів. Насамперед, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966) і Міжнародний пакт про економічні, соціальних і культурних правах (1966). а також Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966). Тепер всі громадяни, які проживають у державах, які підписали ці документи, отримують можливість користуватися правами, передбаченими пактами. Це зобов'язує держави, які приєдналися до пактів, привести своє національне законодавство у відповідність з їх вимогами.

Громадянин, чиї політичні або громадянські права порушені, має право звернутися безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав всі національні засоби правового захисту. Населення європейських країн на основі Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод, Європейської соціальної хартії (1961). Законодавчого акта наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975) має право звертатися за захистом в Європейський суд з прав людини у Страсбурзі.

Російська Федерація прагне в повному обсязі враховувати в національному законодавстві та дотримуватися па практиці права людини. Це знайшло відображення у прийнятті Декларації прав людини і громадянина (1991) і Конституції Російської Федерації (1993), де прав людини і громадянина присвячена гол. 2.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Конституційні основи правового статусу особи
Правовий статус особи: поняття, структура, види
Правовий статус особистості
Міжнародно-правові та конституційні основи адміністративно-правового статусу людини і громадянина
Конституційні основи правового положення особистості
Розгляд позовів про дотримання міжнародних зобов'язань у галузі прав людини
Роль людини у формуванні держави і права. Правотворчість та його види
Про реформу Європейського Суду з прав людини
Міжнародно-правові та конституційні основи адміністративно-правового статусу людини і громадянина
Поняття та предмет міжнародного права, його взаємодія з російської правової системи
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси