Меню
Головна
 
Головна arrow Культурологія arrow Історія мистецтв
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 2. Історія театру

Становлення театрального мистецтва

Зачатки театрального мистецтва існували ще в первісному суспільстві, до появи ранніх цивілізацій. Театральне мистецтво як таке виникло на Сході і в Стародавній Греції та Римі, а потім продовжила розвиватися в середньовічної і ренесансної Західній Європі та Росії.

Звертаючись до історичного минулого театру, хочеться відзначити, що різноманітні видовища та дійства існували з глибокої давнини. Це обумовлено різними обставинами. По-перше, це потреба у відпочинку, по-друге - пізнання та відкриття себе, світу, людської душі, в-третіх - маніпуляція суспільною свідомістю. Художнє відображення реальної дійсності відбувалося з допомогою драматичної дії. Взаємодія характерів, розкриття психологічних або суспільних конфліктів, спроба залучити глядача до участі в реалізації задуму - ось що лежить в основі театральної дії.

Історичні передумови формування театрального дійства з'являються в первісний період. Як правило, ці обряди супроводжувалися заклинаннями, співом, танцями, грою на давніх музичних інструментах. В ритуали передбачали і різні інсценівки, безпосередньо пов'язані з життям племен. Важлива роль відводилася атрибутів і одягові чаклуна чи шамана, які теж створювали звукові ефекти, посилюючи вплив на глядачів та учасників дійства. Свята з елементами театралізації влаштовувалися на честь богів, які ототожнювались із силами природи, природних явищ та стихій. Так з'явилися перші уявлення, що носять театральний характер.

Все дійство було спрямоване на залучення великої кількості людей, всі ставали учасниками того, що відбувається. Масовість відбувається залежала від призначення дійства, тобто це були обряди і ритуали, звернені до богів, - передбачалося, що боги все бачать і включені в те, що відбувається. Первісні уявлення, як правило, здійснювалися жрецями, які, як вважалося, були наділені магічною силою і могли просити милості у богів: вдалого полювання, дощу в посуху і т. п. Деякі жерці "вступали в контакт" з божествами прямо під час здійснення обряду або ритуалу. Так створювалося відчуття обраності, яке знайшло відображення не тільки в творах театру, але і наскального живопису, що зафіксував все, що відбувається. З'явилося розуміння свого роду "професіоналізації" деяких елементів театральної вистави. Здавалося, що довести своє визнання богам можна було з допомогою вдосконалення діалогу або монологу. Таким чином, першими "професіоналами" архаїчних театралізованих форм були жерці і шамани. Пізніше їх змінили плакальники, співаки, танцюристи. Вони прославляли древніх єгипетських, грецьких, римських, слов'янських богів: Осіріса, Діоніса, Астарту, Ваала, Сатурна, Ярилу, Коляду та інших.

Жерці і шамани, усвідомивши вплив обрядів та ритуалів на суспільство, шліфували свою майстерність, завойовували владу і авторитет, і ритуальні дії з театрализацией стали використовуватися жерцями як найважливіший засіб для керування громадською думкою і підтримки порядку. Поступово починають формуватися функції театру: соціальна, релігійна, ідеологічна. Це досягалося за рахунок великої кількості учасників обряду і високий ступінь емоційної включеності в нього кожного члена колективу. Виникає потреба в інших видах мистецтва (наскельний живопис, дрібна скульптура - фігурки Матері-землі, тотемних тварин і т. д., костюми або шати беруть участь в обряді), які збагачували театралізовані дійства та допомагали створювати ефект масового переживання. Тому давно поширена думка, що театр є потужним засобом маніпуляції суспільною свідомістю, з допомогою якого вселяються політичні, правові, соціальні та інші ідеї.

Не можна не сказати про розважальної функції театру, яка найчастіше займає пріоритетне місце. При цьому розвага, як правило, має прихований підтекст і іноді відволікає від нагальних проблем у суспільстві. Досить згадати гасло римської черні епохи імператорської влади: "Хліба і видовищ" (лат. рапет et circenses). Театр широко використовувався владними структурами для досягнення своїх цілей. До того ж театр не просто розважав, але і приносив дохід. У Римі продавалися квитки, зроблені з кістки. Була завершена споруда театру Марцелла (13 р. до н. е..), який був дуже зручний для глядачів. На те, що відбувалося на сцені публіка реагувала бурхливо, висловлюючи схвалення або обурення вигуками і криками. За погану акторську гру могли покалічити.

Важливо відзначити, що ритуали і обряди мали тісний зв'язок з художньою складовою будь подання. Вони виступали основою культу, свята, і як результат усього цього - театрального дійства. І хоч простежується взаємозв'язок ритуалу чи обряду з усіма видами мистецтва, саме театр як один з найдавніших видів мистецтва зміг зберегти ту форму ритуального побудови дії, яка характерна тільки для нього.

Тісна взаємодія театру і ритуалу можна спостерігати у всіх театральних системах стародавності, але присутність магії було в ті часи обов'язковим. Ритуал міг здійснюватися без допомоги театральних видовищ, просто ефект сприйняття посилювався, коли вони гармонійно співіснували. Театральне дійство, в залежності від призначення, мала державне значення, оскільки невиконання обов'язкових ритуальних схем загрожувало бідою для народу. Виходячи з цього, пізніше стали розділяти видовища на ритуальні та розважальні.

Поява перших трагедій також має основою ритуальні дійства. Свідомість людини було тісно пов'язане з природою та її можливостями. Численні культи давали привід для роздумів у цих уявленнях. У них демонструвалася жорстока доля героя, який не підкорявся законам природи або пішов проти них. Вага природні стихії були населені духами й божествами, які в тій чи іншій мірі присутні в театральних видовищах. Залучення глядача в те, що відбувається стало предтечею розвитку вистави трагедій в Греції. Ні одна постанова не обходилася без ритуального або магічного обряду.

Сценічна дія, що виникає в різні епохи, мало спільні підстави. Магічні й ритуальні форми набирали масштаб навіть тоді, коли виникли перші держави Сходу. Самі ранні спроби створення професійного вистави здійснювалися на релігійному ґрунті та зросли до літургійних драм, трагедій, комедій, фарсів, містерій. В античності розвивалися театри зі своїми традиціями, новаторськими ідеями, технікою для сцени. Цікаві форми видовищ формувалися в державах Давнього Сходу, в Індії, Китаї, Японії. У Західній Європі в Середньовіччі театральне творчість поширювалося бродячими акторами, у Франції це були трубадури та труверы, в Німеччині - мінезингери, в Англії - менестрелі, в Росії - скоморохи, але слід сказати, що з XI ст. їх подання піддавалися заборонам з боку православної церкви.

Театр Середньовіччя висвітлював найчастіше релігійну проблематику. Яскравим прикладом професійного театру по праву вважається італійська народна комедія масок - комедія дель арте (XVI-XVII ст.). Виникла в Італії в епоху Відродження "вчена комедія" породила науковий і літературний підхід до сценічного твору. В епоху Відродження театр стає стаціонарним, у великих культурних центрах будуються спеціальні приміщення, призначені для драматичних постановок. З цього часу театр стрімко розвивається в усіх країнах світу. Він стає місцем і засобом розваги, захоплює маси в своє коло, з'являються драматурги і режисери, актори і великі твори.

Новий час вимагало нових підходів до подачі драматичної дії: поетика класицизму і бароко тісно пов'язується з театром, важливим аспектом стає постійне звернення до теоретичних праць Аристотеля і Горація. Ідеологічний аспект знаходить пряме відображення у виставах того часу. В епоху Просвітництва публіка театрів стає демократичною, з'являється нова плеяда письменників-драматургів і теоретиків театру - Вольтер і Дідро у Франції і Лессінг у Німеччині. Виникає нова ідеологічна доктрина театру. До появи кіномистецтва театр буде зберігати стійке положення.

Пильну увагу до театру буде зберігатися до Другої світової війни. Але з появою кінематографа театр змушений був потіснитися. Театр часто стає цікавий професіоналів і шанувальників-театралам, меншою мірою - звичайному глядачеві. В даний час інтерес до театру відродився, і причиною нового розквіту театрального мистецтва можна вважати новаторський підхід режисерів, художників-оформлювачів до класичного репертуару, а також поява ультрасучасних постановок, які привертають увагу молоді. Численні театральні фестивалі збирають величезну кількість не тільки фахівців і теоретиків театру, але і звичайних глядачів.

Історія театру тісно пов'язана з історією держав, тому головними джерелами інформації про театр є історичні, теоретичні праці та мемуари, в яких відображені віхи розвитку театрального мистецтва. У всі часи театр був невід'ємною частиною культурної, громадської і політичної життя. Кожен етап в історії театру пов'язаний з іменами знаменитих авторів, які створили шедеври, які складають гордість театрального репертуару і донині. Але мистецтво театру миттєво, і нащадки можуть тільки з літературних джерел дізнатися про гучному успіху тих чи інших постановок, про гру видатних акторів минулого.

Ми простежимо розвиток театру в конкретний період часу та його місце в світовій культурі.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Теорія та історія видовищних мистецтв
Театр Америки та Африки
Історія культури
Історія сімейного законодавства
Предмет історії культурології
Особливості театрального мистецтва
Реформування політичної системи Росії у процесі становлення правової держави
Прикладне мистецтво
Мистецтво Стародавньої Греції
Мистецтво Римської імперії
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси