Меню
Головна
 
Головна arrow Психологія arrow Загальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Самосвідомість особистості і Я-концепція

Самосвідомість особистості - це усвідомлене ставлення людини до своїх потреб і здібностей, потягам і мотивів поведінки, переживань і думок. В основі самосвідомості лежить здатність людини відрізняти себе від своєї життєдіяльності, що виникає в спілкуванні при формуванні первинних способів людського буття. Взаємодіючи і спілкуючись з людьми, людина виділяє себе з навколишнього середовища, відчуває себе суб'єктом своїх фізичних та психічних станів, дій і процесів, виступає для самого себе як "Я". Суб'єктивне переживання власного "Я" виражається в тому, що людина розуміє свою тотожність самому собі в сьогоденні, минулому і майбутньому.

Результатом процесів самосвідомості можна вважати Я-концепцію. Поняття "Я-концепція" з'явилося в 1950-е рр. в руслі гуманістичної психології, представники якої прагнули до розгляду цілісного, унікального людського "Я". У психології 1) I Я-концепцією прийнято розуміти динамічну систему уявлень людини про самого себе. Англійський психолог Р. Берні в книзі "Розвиток Я-концепції і виховання" визначає Я-концепцію як "сукупність всіх уявлень індивіда про себе, пов'язану з їх оцінкою". Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і в той же час підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне придбання. Первинна залежність Я-концепції від зовнішніх впливів безперечна, але надалі вона відіграє самостійну роль у житті кожної людини. Навколишній світ, уявлення про інших людей сприймаються нами крізь призму Я-концепції, що формується в процесі соціалізації, але має і певні соматичні, індивідуально-біологічні детермінанти.

У системі взаємозв'язків людини з оточуючими людьми і світом йому доводиться виступати в різних якостях, різних ролях, бути суб'єктом найрізноманітніших видів діяльності. З кожного взаємодії з світом речей і світом людей людина "виносить" образ свого "Я". У процесі самоаналізу, розчленування окремих конкретних образів свого "Я" на складові їх утворення відбувається як би внутрішнє обговорення з самим собою своєї особистості. Кожного разу в результаті самоаналізу, за словами С. Л. Рубінштейна, образ свого "Я" "включається в усе нові зв'язки, і в силу цього виступає в усе нових якостях, які фіксуються в нових поняттях...".

Так поступово виникає узагальнений образ свого "Я", який являє собою складну сукупність багатьох одиничних конкретних образів "Я", що склалися вході самосприйняття, самоспостереження і самоаналізу. Цей узагальнений образ свого "Я", виникаючи з окремих ситуативних образів, містить загальні, характерні риси та уявлення про свою сутність і виражається в понятті про себе, або Я-концепції. На відміну від ситуативних образів, Я-концепція створює у людини відчуття своєї самототожності .

Сформувалася в процесі самопізнання Я-концепція не є щось раз і назавжди дане, застигле, їй притаманне постійне внутрішнє рух. Її зрілість, адекватність перевіряється і коригується практикою. Я-концепція в значній мірі впливає на весь лад психіки, світосприйняття в цілому, обумовлює основну лінію поведінки людини.

В структурі Я-концепції виділяють три складові: когнітивну, оціночну і поведінкову.

1. Когнітивна складова, або образ "Я", включає уявлення індивіда про самого себе. Фактично психологи фіксують у людини не один образ "Я", а безліч змінюють один одного Я-образів". "Я"-реальне - уявлення про себе в сьогоденні, поточному часу. "Я"-ідеальне - уявлення про те, яким би хотів бути індивід в конкретних умовах. "Я"-ідеальне виступає як необхідний орієнтир самовиховання особистості.

Іноді в Я-концепції виділяють ще і "Я"-фантастичне, тобто те, яким суб'єкт побажав би стати, якщо б це виявилося можливим. Фантастичний образ свого "Я" має велике значення для дітей і особливо для підлітків у зв'язку з їх схильністю будувати плани на майбутнє, що неможливе без фантазії і мрії. Однак переважання в структурі особистості фантастичних уявлень про себе, які не супроводжуються здійсненням бажаного, не завжди позитивне явище, оскільки очевидна розбіжність бажаного і дійсного може дезорганізувати самосвідомість і травмувати людину.

"Я"-дзеркальне - це уявлення людини про те, яким він сприймається оточуючими його людьми. Даний компонент "Я"-образу є суттєвим для формування особистісної значущості і самооцінки.

2. Оцінна складова, або самооцінка, включає афективну оцінку уявлення про себе. Психологічними словниками самооцінка визначається як цінність, значимість, якої індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Основу самооцінки становить система особистісних смислів індивіда, прийнята їм система цінностей.

Самооцінка виконує регуляторну і захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Основна функція самооцінки в психічному житті особистості полягає в тому, що вона виступає необхідною внутрішньою умовою регуляції поведінки і діяльності. Вища форма саморегулювання на основі самооцінки полягає в своєрідному творчому відношенні до власної особистості - в прагненні змінити, поліпшити себе і в реалізації цього прагнення. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особи, може вести до спотворення досвіду.

Самооцінка - досить складне утворення людської психіки. Вона виникає на основі узагальнюючої роботи процесів самосвідомості, яка проходить різні етапи і знаходиться на різних рівнях розвитку в ході становлення самої особистості. Тому самооцінка постійно змінюється, удосконалюється. Процес становлення самооцінки не може бути кінцевим, оскільки сама особистість постійно розвивається, а отже, змінюються і її уявлення про себе і ставлення до себе. Джерелом оціночних уявлень індивіда про себе є його соціокультурне оточення, в тому числі соціальні реакції на якісь прояви його особистості, а також результати самоспостереження.

На думку Бернса, є три моменти, суттєвих для розуміння самооцінки. По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє зіставлення образу реального "Я" з образом ідеального "Я": чим менше розрив між реальним уявленням людини про себе і його ідеальним "Я", тим вище самооцінка особистості. По-друге, важливий фактор для формування самооцінки, пов'язаний з тим, на думку людини, його оцінюють інші. Нарешті, по-третє, на формування самооцінки істотний вплив роблять реальні досягнення особистості в найрізноманітніших видах діяльності. Відповідно, чим значніші успіхи особистості в тому чи іншому вигляді діяльності, тим вище буде і її самооцінка.

Самооцінка характеризується за такими параметрами:

1) за рівнем - висока, середня і низька;

2) по співвідношенню з реальною успішністю - адекватна і неадекватна (завищена і занижена);

3) за особливостями будови - конфліктна і безконфліктна.

Для розвитку особистості ефективний такий характер самоотношения, коли досить висока загальна самооцінка поєднується з адекватними, диференційованими парціальними самооцінками різного рівня. Стійка і разом з тим досить гнучка самооцінка (яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, оцінок оточуючих, у міру набуття досвіду тощо) оптимальна як для розвитку, так і для продуктивності діяльності. Негативний вплив на самовідчуття й самопросування особистості має як надмірно стійка, ригидная самооцінка, так і сильно коливається, нестійка.

Знижена самооцінка проявляється у постійному прагненні недооцінювати власні можливості, здібності, досягнення, тривожність, острах негативного думки про себе, ранимості, що спонукає людину скорочувати контакти з іншими людьми. У цьому випадку страх саморозкриття обмежує глибину та близькість спілкування. Люди зі зниженою самооцінкою часом недовірливо і недоброзичливо ставляться до інших людей.

Адекватна самооцінка відображає реальний погляд особистості на саму себе, її досить об'єктивну оцінку власних здібностей, властивостей і якостей. Якщо думка людини про себе збігається з тим, що він насправді собою являє, то кажуть, що у нього адекватна самооцінка. Неадекватна самооцінка характеризує особистість, чиє уявлення про себе далеко від реального. Така людина оцінює себе не об'єктивно, його думка про себе різко розходяться з тим, якою її вважають інші.

Неадекватна самооцінка, у свою чергу, може бути як завищеною, так і заниженою. Якщо людина переоцінює свої можливості, результати діяльності, особистісні якості, то його самооцінка завищена. Така людина самовпевнено береться за роботу, яка перевищує його реальні можливості, що при невдачі може призвести до розчарування, прагнення виправдати свою неспроможність зовнішніми причинами або перекласти відповідальність на інших людей. Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, що він являє собою в дійсності, то його самооцінка занижена. Така самооцінка руйнує у людини надію на успіх і хороше ставлення до нього оточуючих, а реальні досягнення і позитивну оцінку інших людей він сприймає як тимчасові і випадкові.

3. Поведінкова складова включає потенційні поведінкові реакції на конкретні дії, які можуть бути викликані знаннями про себе і ставленням до себе.

Таке ділення Я-концепції на компоненти умовно. Насправді це цілісне утворення, всі компоненти якого хоча і володіють відносною самостійністю, тісно взаємопов'язані.

Я-концепція відіграє дуже важливу роль в житті і розвитку особистості: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

Найважливішою функцією Я-концепції являється забезпечення внутрішньої узгодженості особистості, відносної стійкості її поведінки. Якщо новий досвід, отриманий індивідом, узгоджується з існуючими уявленнями про себе, він легко асимілюється, входить в Я-концепцію. Якщо ж новий досвід не вписується в уявлення про себе, суперечить вже наявної Я-концепції, то спрацьовують механізми психологічного захисту, які допомагають особистості тенденційно інтерпретувати травмує досвід або заперечувати його. Це дозволяє утримувати Я-концепцію в урівноваженому стані, навіть якщо реальні факти ставлять її під загрозу. Таке прагнення захистити Я-концепцію, захистити її від руйнівних впливів є, на думку Бернса, одним з основних мотивів всякого нормального поведінки.

Термін "захисні механізми" був запропонований 3. Фрейдом в 1926 р. У даний час під психологічним захистом розуміють спосіб, з допомогою якого особистість охороняється від впливу, який загрожує напруженістю і веде до дезінтеграції особистості. Основними і загальними для різних видів захисних механізмів рисами, як вважав Фрейд і всі його послідовники, є те, що вони: 1) бессознательны, тобто людина не усвідомлює ні причин і мотивів, ні цілей, ні самого факту свого захисного поведінки по відношенню до певного явища або об'єкта; 2) завжди спотворюють, фальсифікують або підміняють реальність. Внаслідок цього вони часто розглядаються як дезадаптивні.

Найпершим був описано захисний механізм витіснення. Він займає особливе місце в теорії психоаналізу. Описуване іноді як "мотивоване забування", витіснення являє собою процес вилучення зі свідомості думок і почуттів, що заподіюють страждання. Однак звільнення від тривог шляхом витіснення не проходить безслідно. 3. Фрейд вважав, що витіснені думки і імпульси не втрачають своєї активності в несвідомому, і для запобігання їх прориву в свідомість потрібна постійна трата психічної енергії. Прагнення витісненого матеріалу до відкритого може отримувати короткочасне задоволення в сновидіннях, жартах, обмовках та інших проявах того, що Фрейд називав "психопатологией повсякденного життя".

Інший захисний механізм заперечення виражається в несвідомому відмову допустити існування певних подій, переживань і відчуттів, які заподіяли б людині біль при їх визнанні. Це відноситься, наприклад, до людини, яка знає, що він невиліковно хворий, але продовжує займатися колишньою роботою, уникаючи усіляких розмов про свою недугу і ладу довгострокові плани. Людина, для якого заперечення є фундаментальною захистом, завжди наполягає на тому, що "все прекрасно і все до кращого".

Проекція - процес, в результаті якого внутрішнє помилково сприймається як приходить ззовні, тобто за допомогою проекції індивід приписує власні неприйнятні думки, установки, бажання іншим людям. Очевидним шляхом захисту від тривоги, пов'язаної з невдачею чи провиною, є перекладання вини на когось іншого. Людина не усвідомлює свої ворожі імпульси, але бачить їх в інших - і сприймає їх ненавидять і переслідують її.

Реактивне освіта передбачає перетворення негативного афекту в позитивний, або навпаки. Цей механізм полягає в запобіганні проявам неприйнятних бажань і почуттів завдяки розвитку протилежних їм установок і форм поведінки. Механізм формування реакції реалізується двухступенчато: спочатку неприйнятний імпульс пригнічується (витісняється), потім на рівні свідомості з'являється зовсім протилежний. Маленька дівчинка настільки "любить" свого молодшого брата, що всі ночі проводить біля його узголів'я, тому що боїться, що він раптом перестане дихати.

Раціоналізація має відношення до помилкової аргументації, завдяки якій ірраціональне поведінка починає виглядати цілком розумним і виправданим в очах оточуючих. Раціоналізація може приймати багато форм. Раціоналізує людина, яка говорить, що робота, з якої його звільнили, і так давно йому нецікава; відкинутий шанувальник вирішив, що його дівчина не дуже приваблива. Ту ж роль може грати феномен "солодкого лимона": людина, змушений залишатися в неприємних для нього обставинах, за допомогою раціоналізації починає знаходити їх цілком бажаними.

Сублімація розцінюється як здорове засіб вирішення психологічних труднощів за рахунок трансформації сексуальної або агресивної енергії в художній або інтелектуальне творчість.

Друга функція Я-концепції полягає в тому, що вона визначає характер інтерпретації індивідом його досвіду. Я-концепція діє як свого роду внутрішній фільтр, який визначає характер сприйняття людиною будь-якої ситуації. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється, отримує значення, відповідне уявленням людини про себе.

Третя функція Я-концепції полягає в тому, що вона визначає очікування індивіда, тобто уявлення про те, що має статися. Люди, впевнені у власній значущості, очікують, що й інші будуть ставитися до них так само, і навпаки - люди, що сумніваються у власній цінності, вважають, що вони нікому не можуть подобатися і починають уникати будь-яких соціальних контактів.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

"Я-концепція" як результат соціального розвитку особистості
Сутність особистості в гуманістичній концепції виховання
Психосоціальна концепція розвитку особистості (Е. Еріксон)
Самосвідомість
Розвиток професійної самосвідомості
Історизм концепції світу і особистість
Правовий статус особи: поняття, структура, види
Психологія особистості
Хепенінг. Свавільна, анархічно "вільна", маніпулювати особистість у хаотичному світі "випадкових" подій
Мистецтво знайшло самосвідомість, естетичні ідеї органічно входять у художні тексти
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси