Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Римське приватне право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Правове становище перегринов

Виникнення правового становища перегринов

Головною підставою виникнення правового становища перегрина було включення до складу римської держави завойованих Римом територій, населення яких, не обращаемому в рабство, в той же час не повідомлялося римське громадянство. Це населення ставало перегринами.

Іншими підставами виникнення правового становища перегринов були: а) народження від шлюбу перегринов або не складалося у шлюбі перегринки; б) присудження кримінальним судом до aquae et ignis interdictio в період республіки; в) присудження до висилки в період імперії.

Положення перегринов в публічному і приватному праві

Політичних прав перегрины не мали. Це були насамперед, піддані Риму без прав громадянства, найдавніші Hostes, перетворилися з часом в нову категорію населення - перегринов. Виняток перегринов з політичного життя країни відбивалося і в конструкції їх імені: воно складалося з cognomen та імені батька в родовому відмінку; найменування триби у складі імені перегринов немає.

У приватноправовий сфері перегрины були підпорядковані своїм національним системам права. Формальною підставою дії цих систем були leges provinciae, встановлювали правове становище окремих провінцій.

Різноманітність приватного права, яке діяло для перегринов різних громад, і відсутність правових норм, які регулювали майнові відносини перегринов з римлянами, ускладнювало розвиток торгівлі. Для усунення цих труднощів praetor peregrinus за сприяння юристів і виробив поступово ius gentium (див. пп. 11 і 12).

Придбання римського громадянства

Перегрины набували права римського громадянства : а) в силу законів, присваивавших римське громадянство в нагороду за різні послуги, надані римському державі, або б) в силу спеціальних актів державної влади, присваивавших окремим групам перегринов римське громадянство або окремі з прав громадян (звідси cives sine suffragio). Видання таких актів викликаються різноманітними економічними і політичними міркуваннями, зокрема, завданнями поповнення жителями провінцій римських легіонів, в яких, як вже зазначено, несли військову службу тільки римські громадяни. Головним чином у фіскальних цілях, а саме для поширення на все населення імперії податку з спадщини (vicesima hereditatis), був виданий і згадуваний вже едикт, який поширив права громадянства на все населення імперії.

Правове становище рабів

Загальна характеристика становища рабів

Рим був рабовласницькою державою на всіх стадіях свого існування. Власниками рабів були головним чином окремі особи. Відомо, однак, і державне рабство (servi publici), яке, втім, другорядне значення. Могли бути власниками рабів і муниципії.

Основним принципом, що визначав правове становище рабів протягом усієї історії Риму, було визнання рабів не суб'єктами, а об'єктами прав. Однак форми практичного здійснення цього принципу змінювалися в ході економічного і політичного розвитку Риму і змін ідеології панівних класів. При цьому зростання, особливо в період імперії, числа правових норм, нібито спрямованих на поліпшення становища рабів, йшло паралельно з погіршенням фактичних умов їх життя.

У найдавніше час, коли раб був нерідко жителем сусідньої громади, взятим у полон безпосередньо паном, який подарував йому життя і знає, що через деякий час у новій війні, може бути, сам буде узятий в полон і обернений в рабство батьком, братом чи сином того ж раба, коли число рабів було невелике і раби жили і працювали в постійному і безпосередньому спілкуванні з рабовласником і його сім'єю та були для нього лише підсобної силою, умови життя рабів тоді не дуже різко відрізнялися від умов життя їх власників. Рабство носило ще патріархальний характер. Але коли з розвитком економічної та політичної могутності Риму число рабів зросла надзвичайно, коли нормальним способом придбання рабів стала купівля та вивезені, головним чином з далеких країн Азії, Африки, раби працювали часто у віддалених від Риму величезних маєтках і підприємствах під наглядом поставлених рабовласниками наглядачів, коли, інакше кажучи, остаточно склалася система античного рабства, в якій пан є паразитом своїх рабів, тоді положення servi pro is null habentur чітко увійшло в побут і свідомість римських рабовласників. І якщо преторское право і законодавство і створюють низку норм, нібито спрямованих на визнання та охорону особистості рабів, якщо складається т. н. favor libertatis, тенденція тлумачити правові норми у разі спору на користь визнання людину вільною, то по суті ці норми спрямовані одні - на створення більш тонких форм експлуатації рабів, інші - на деякий прикриття цієї експлуатації. Нещадна експлуатація рабів викликала ті численні повстання рабів, які, послідовно розхитуючи господарство римської держави і підвалини його політичного життя, призвели Рим до загибелі.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Правове становище latini
Правовий режим воєнного стану
Правовий режим надзвичайного стану
Виникнення правового становища latini
Правовий режим воєнного стану
Правовий режим надзвичайного стану
Положення latini в публічному і приватному праві
Становище римських громадян в публічному і приватному праві
Приватне і публічне право
Набуття римського громадянства
Придбання громадянства Російської Федерації
Правове становище latini
Правовий режим воєнного стану
Правовий режим надзвичайного стану
Конституція Італії: загальна характеристика
Правове становище latini
Правовий режим воєнного стану
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси