Меню
Головна
 
Головна arrow Фінанси arrow Фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Джерела формування оборотних коштів

Короткострокові фінансові рішення по оборотним засобам повинні регулювати найбільш прийнятний рівень оборотного капіталу (у цілому і за елементами), а також склад і структуру джерел їх фінансування.

Усі джерела фінансування оборотних коштів підрозділяються на власні, позикові та залучені, причому власні засоби відіграють головну роль в організації кругообігу фондів.

Формування оборотних коштів відбувається у момент організації підприємства, коли створюється його статутний, акціонерний капітал. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. У процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є отриманий прибуток, а також прирівняні до власних кошти, які не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обороті. Такі кошти служать джерелом формування оборотних коштів у сумі їх мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна з місяця на місяць заборгованість по оплаті праці працівникам фірми, резерви на покриття майбутніх витрат, мінімальна перехідна заборгованість перед бюджетом і позабюджетними фондами, кошти кредиторів, отримані як передоплата за продукцію (товари, послуги), кошти покупців але заставах за поворотну тару, перехідні залишки фонду споживання та ін.

Потребу підприємства в поточних активах може змінюватися з плином часу з багатьох причин, включаючи тенденції зростання, сезонні коливання, непередбачувані зміни в короткостроковому періоді. Різні шляхи фінансування сезонних змін потреби організації в активах. В одному випадку вони фінансуються за рахунок внутрішніх засобів з використанням коштів і ліквідних цінних паперів, в іншому - за рахунок зовнішніх позик на короткостроковій основі.

Для скорочення загальної потреби в оборотних коштах, а також стимулювання їхнього ефективного використання доцільно залучення позикових коштів. Позикові кошти являють собою в основному короткострокові кредити банку, за допомогою яких задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах.

Основними напрямками залучення кредитів для формування оборотних коштів є: кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів і витрат, пов'язаних з сезонним процесом виробництва; тимчасове заповнення нестачі власних оборотних коштів; здійснення розрахунків і опосередкування платіжного обороту.

Характер динаміки даного показника обумовлений об'єктивними економічними процесами. В СРСР позикові кошти складали досить велику частку серед джерел фінансування оборотних коштів. Так, у 1965 р. на частку кредитів у структурі джерел утворення оборотних коштів припадало 42,6%, у 1975 р. - 47,3%, у 1977 р. - 47,1%, у 1988 р. - 47,6%. З 1988 р. частка кредиту в структурі джерел оборотних коштів почала знижуватися. Так, в 1989 р. вона становила 40,5%, у 1990 р. - 24,2%'.

Зменшення частки кредиту з кінця 1980-х рр. можна пояснити скороченням централізованого кредитування підприємств при ще нерозвиненій системі комерційного кредиту. Разом зі становленням системи комерційних банків, ростом обсягів комерційного кредиту підвищилася і частка кредитних ресурсів у структурі джерел утворення оборотних коштів підприємств.

Поряд зі звичною необхідністю в покритті наднормативної потреби в оборотних коштах підприємств з'явилися нові фактори, що обумовлюють посилення значення банківського кредиту, насамперед інфляція.

Інфляція робить безпосередній і опосередкований вплив на оборотні кошти підприємства. Прямий вплив характеризується знеціненням оборотних коштів за час їх обороту, тобто після завершення обороту підприємство фактично не отримує авансированную суму оборотних коштів у складі виручки від реалізації продукції. Непрямий вплив виражається в уповільненні обороту коштів через кризу неплатежів, багато в чому обумовленого інфляцією.

До інших причин виникнення неплатежів слід віднести зниження продуктивності праці; неефективність виробництва; невміння окремих керівників пристосуватися до нових умов, шукати нові рішення, змінювати товарний асортимент, знижувати матеріало - і енергоємність виробництва, реалізуючи зайві і непотрібні активи; нарешті, недосконалість законодавства, що дозволяє практично безкарно не платити по боргах.

З метою боротьби з неплатежами і надання фінансової підтримки значні кошти виділяються державою на поповнення оборотних коштів підприємств. Однак не завжди виділені кошти використовуються за призначенням, що також дає сильний інфляційний ефект.

Зазначені причини обумовлюють підвищену зацікавленість підприємств у позикових коштах як джерелі поповнення заморожених в довгострокової дебіторської заборгованості оборотних коштів. В даній ситуації виникає питання про межі застосування кредиту як джерела оборотних коштів. Це пов'язано з двоїстим впливом, що надає застосування кредиту на фінансове положення підприємства в цілому і на стан оборотних коштів зокрема.

З одного боку, без залучення в оборот кредитних ресурсів в умовах дефіциту власних коштів підприємству необхідно скорочувати або повністю припиняти виробництво, що грозить серйозними фінансовими утрудненнями аж до банкрутства. З іншого боку, рішення виниклих проблем тільки за допомогою кредитів викликає підвищення залежності підприємства від кредитних ресурсів унаслідок збільшення позичкової заборгованості. Це приводить до збільшення нестабільності фінансового стану, власні оборотні кошти втрачаються, переходячи у власність банку, якщо підприємства не забезпечують норму прибутку на вкладений капітал, задану у вигляді банківського відсотка. Оптимальне співвідношення власних та позикових джерел фінансування оборотних засобів може бути визначене за допомогою показника фінансового важеля (див. п. 8.3). При цьому необхідно враховувати співвідношення процентної ставки банківського кредиту та рентабельності власних оборотних коштів. Залучення відповідної суми кредиту доцільно в тому разі, коли процентна ставка кредиту менше рентабельності власних оборотних коштів.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її наявність означає участь в обороті підприємства засобів інших підприємств і організацій. Частина кредиторської заборгованості закономірна, так як випливає з діючого порядку розрахунків. Однак кредиторська заборгованість може виникнути в результаті порушення платіжної дисципліни: постачальникам за товари, що надійшли, підрядчикам - за виконані роботи, податковим органам - за податками і платежами, відрахуваннями у позабюджетні фонди.

Обсяги заборгованості підприємств і організацій продовжують залишатися високими. Сумарна кредиторська заборгованість підприємств постійно зростає: у 2000 р. - 3517 млрд руб., 2003 р. - 5286 млрд руб., 2005 р. - 6394 млрд руб. 1, 2009 - 14 881,5 млрд руб. 2, 2010 - 17 683,4 млрд руб. 3

Слід також виділити інші джерела формування оборотних коштів, до яких відносяться засоби підприємства, тимчасово не використовувані по цільовому призначенню (фонди, резерви й ін).

Правильне співвідношення між власними, позиковими і залученими джерелами утворення оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

Сучасна політика фінансування поточних активів передбачає три основних типи фінансування: агресивний, консервативний і помірний. Відмінність між цими типами полягає в способах, якими організація фінансує постійну і перемінну частину оборотних коштів.

Постійна (незнижувана) частина оборотних активів забезпечує нормальну господарську діяльність організації без урахування сезонних коливань і кон'юнктурних факторів. Змінна частина відображає коливання кон'юнктури і сезонність.

Агресивна політика передбачає, що за рахунок постійних пасивів (власних засобів) формується лише частина постійних оборотних активів, а інші постійні і змінні оборотні активи - за рахунок короткострокових зобов'язань (кредитів, позик і кредиторської заборгованості). Цей тип політики є високоризиковим.

Консервативна політика передбачає, що за рахунок постійних пасивів покриваються не тільки всі постійні, але і частина змінних оборотних активів. Ступінь ризику при цьому зменшується, але виникає необхідність нарощування власного капіталу, що може призвести до зниження його рентабельності.

Помірна політика полягає в чіткому розмежуванні постійної частини оборотних активів, які фінансуються за рахунок постійних пасивів, та змінної їх частини, що покривається за рахунок короткострокових зобов'язань.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Визначення принципових підходів до формування оборотних коштів підприємства
Оборотні фонди і оборотні засоби підприємства
Управління короткостроковими джерелами фінансування
Ефективність використання оборотних коштів
Організація оборотних коштів підприємств
Основні та оборотні засоби підприємства
Вибір політики фінансування оборотних коштів
Визначення потреби підприємства в оборотних коштах
Нормування оборотних коштів. Показники і шляхи прискорення їх оборотності
 
Предмети
-->
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси
Пошук