Меню
Головна
 
Головна arrow Психологія arrow Психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Функції та структура спілкування

Спілкування - це специфічна форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, тобто в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей.

У спілкуванні виділяють три взаємозв'язані сторони:

а) комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між людьми;

б) інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між людьми (наприклад, потрібно узгодити дії, розподілити функції або вплинути на настрій, поведінку, переконання співрозмовника);

в) перцептивна сторона спілкування включає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Спілкування виконує різноманітні функції:

o особистісно формуючу. Спілкування є необхідною умовою для формування особистості людини ("з ким поведешся - від того й наберешся");

o комунікативну (передача інформації);

o інструментальну. Спілкування виступає як соціальний механізм управління для здійснення якихось дій людей, спільної діяльності, прийняття рішення тощо;

o експресивну. Дана функція дозволяє партнерам по спілкуванню висловити і зрозуміти переживання, емоції один одного, відносини;

o психотерапевтичну. Спілкування, підтвердження уваги людей до людини є необхідним фактором для збереження психологічного комфорту, позитивного емоційного самопочуття, фізичного здоров'я людини. ("Для людини немає більш страшнішого покарання, ніж перебувати в суспільстві і бути незамечаемым іншими людьми", - зазначав У. Джеймс);

o інтегративну. Спілкування виступає як засіб об'єднання людей;

o социализирующую. Через спілкування відбувається засвоєння норм культури і цінностей певного суспільства;

o самовираження. Спілкування дозволяє продемонструвати особистісний, інтелектуальний потенціал людини, його індивідуальні особливості.

До засобів спілкування відносяться:

1. Вербальні засоби:

а) мова - система слів, виразів і правил їх з'єднання в осмислені висловлювання, використовувані для спілкування. Слова і правила їх вживання єдині для всіх мовців на даній мові, це і робить можливим спілкування за допомогою мови;

б) інтонація, емоційна виразність, що здатна надавати різний зміст одній і тій же фразі.

2. Невербальні засоби:

а) міміка, поза, погляд співрозмовника можуть підсилювати, доповнювати або спростовувати зміст фрази;

б) жести як засоби спілкування можуть бути як загальноприйнятими, тобто мати закріплені за ними значення, або експресивними, тобто служити для більшої виразності мови;

в) відстань, на якій спілкуються співрозмовники. Така дистанція залежить від культурних, національних традицій, ступеня довіри до співрозмовника.

Виділяють наступні зони дистанції в людському контакті:

1. Інтимна зона (15-45 см). У неї допускаються лише близькі, добре знайомі люди. Для цієї зони характерні довірчість, неголосний голос у спілкуванні, тактильний контакт, дотик. Дослідження показують, що порушення інтимної зони спричиняє певні фізіологічні зміни в організмі: прискорене биття серця, підвищене виділення адреналіну, приплив крові до голови і т. п. Передчасне вторгнення в інтимну зону в процесі спілкування завжди сприймається співрозмовником як замах на його недоторканність.

2. Особиста (персональна) зона (45-120 см). Це зона для повсякденного бесіди з друзями та колегами. Вона передбачає тільки візуально-зоровий контакт між партнерами, що підтримують розмову.

3. Соціальна зона (120-400 см). Як правило, ця зона для офіційних зустрічей в кабінетах, викладацьких та інших службових приміщеннях, як правило, з тими людьми, які не дуже знають.

4. Публічна зона (понад 400 см). Вона передбачає спілкування з великою групою людей: лекційна аудиторія, мітинг та ін.

Дослідження показують, що в щоденному акті комунікації людини слова становлять 7%, звуки, інтонації - 38%, неречевое взаємодія - 53%.

У процедурі спілкування виділяють наступні етапи:

1) потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію, вплинути на співрозмовника тощо), що спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми;

2) орієнтування в цілях спілкування, в ситуації спілкування;

3) орієнтування в особистості співрозмовника;

4) планування змісту свого спілкування (людина уявляє собі (зазвичай несвідомо), що саме він скаже);

5) вибір засобів спілкування (несвідомо, а іноді і свідомо, людина вибирає конкретні засоби, мовні фрази, якими буде користуватися; вирішує, як говорити, як себе вести);

6) сприйняття і оцінка відповідної реакції співрозмовника, контроль ефективності спілкування на основі встановлення зворотного зв'язку;

7) коригування напряму, стилю, методів спілкування. Якщо яке-небудь з ланок акту спілкування порушено, то

мовця не вдасться домогтися очікуваних результатів спілкування-воно виявиться неефективним. Здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми називається комунікативною компетентністю (або соціальним інтелектом, практично-психологічним розумом, комунікабельністю).

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Сутність, функції та структура спілкування
Поняття і функції спілкування
Розуміння, психологічна структура і закономірності спілкування
Функції та види спілкування
Функції ділового спілкування
Перцептивна функція спілкування
Інтерактивна функція спілкування
Структура спілкування
Психіка: її функції, структура та форми психічного відображення
Психологія ділового спілкування
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси