Меню
Головна
 
Головна arrow Фінанси arrow Фінансовий менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 14. Управління поточними витратами

Класифікація витрат

Відмінною особливістю функціонування суб'єктів ринкової економіки є їх повна самостійність і реалізація повною мірою основних принципів господарювання - самоокупності та самофінансування.

В нових умовах господарювання зростає значення таких функцій управління, як стратегічне та поточне планування, облік, аналіз і контроль. Відбувається інтеграція цих функцій в єдину інформаційну систему підприємства, яка є основою для прийняття як тактичних, так і стратегічних управлінських рішень.

Для успішної діяльності підприємства необхідно створити ефективну систему управління витратами. У рамках даної системи інформація про витрати використовується для розробки стратегії розвитку, спрямованої на досягнення стійкої переваги перед конкурентами.

Саме з цих позицій слід підходити до значення створення на підприємстві системи управління витратами. Інформація про витрати є основою для прийняття великої кількості управлінських рішень, наприклад, яку продукцію виробляти, від випуску якоїсь продукції відмовитися, яку ціну встановити на продукцію, виробляти або купувати комплектуючі вироби і т. н.

Управління собівартістю продукції підприємства включає наступні аспекти:

■ прогнозування і планування витрат на виробництво і реалізацію продукції;

■ виявлення резервів зниження витрат на виробництво продукції;

■ нормування витрат;

■ облік витрат і калькулювання собівартості продукції;

■ стимулювання учасників виробництва;

■ аналіз і контроль за собівартістю.

Таким чином, управління витратами - це динамічний процес, що включає широке коло управлінських дій, спрямованих на оптимізацію витрат з метою підвищення ефективності роботи підприємства й одержання переваг перед конкурентами.

Однією з передумов створення ефективної системи планування та контролю витрат на підприємстві є чітке розуміння класифікації витрат і процесу формування собівартості продукції.

Зазвичай під витратами розуміють грошове вираження реально витрачених ресурсів, обумовлених виробничим процесом чи іншим видом діяльності. Це визначення включає три важливих положення:

1) витрати визначаються величиною використаних ресурсів;

2) величина спожитих (використаних) ресурсів представлена в грошовому вираженні, що забезпечує єдність вимірювача і дозволяє об'єднувати різні види ресурсів;

3) визначення собівартості (витрат) завжди співвідноситься з конкретними цілями і завданнями (це може бути виробництво продукції, надання послуг або будь-який інший вид діяльності).

При цьому виникає необхідність чітко визначити об'єкт віднесення витрат (або просто об'єкт витрат). Наприклад, швейна фабрика виготовляє джинси різних моделей і розмірів з різних матеріалів. Природно, що в цьому випадку витрати на виробництво одиниці продукції можуть значно відрізнятися. У кожному конкретному випадку об'єкт витрат повинен бути чітко позначений і правильно визначено.

Об'єкт витрат може бути визначений як досить широко, так і досить вузько. При одній крайнощі всі вироблені на фабриці джинси можуть розглядатися як єдиний об'єкт витрат. Однак при такому всеосяжне визначення можна виділити різницю в ресурсах, що використовуються при виготовленні різних моделей джинсів. Якщо ж перейти в іншу крайність, то кожну окрему пару джинсів слід вважати самостійним об'єктом витрат. При такому персоніфікованому визначенні обсяг розрахунків та документації, пов'язаної з обліком, може зрости до вірша великих розмірів. На практиці більшість фабрик але виробництву джинсів використовує в якості об'єкта віднесення витрат партію джинсів однієї моделі, виготовлені з одного і того ж матеріалу. У лікарні, наприклад, об'єктом витрат може бути характер захворювання, окремий пацієнт, реанімаційне відділення і т. д.

Деякі затрати можна прямо і безпосередньо віднести на конкретний вид продукції або об'єкт витрат. Такі витрати називають прямими витратами (direct costs). Інші витрати не можна прямо віднести на конкретну продукцію. Останні є непрямими, або непрямими витратами (indirect or overhead costs). До прямих витрат, як правило, належать матеріальні витрати і витрати на оплату основного виробничого персоналу.

До прямих матеріальних витрат (direct material costs) відносяться сировина і основні матеріали, які стають частиною готової продукції, а їх вартість прямо і безпосередньо переноситься на конкретний виріб, наприклад, дерево, використовуване для виготовлення столу. Величина прямих матеріальних витрат розраховується множенням кількості матеріалів, яке може бути визначено віднесено до конкретного виробу, на ціну одиниці матеріалу. Кількість одиниць матеріалів, використовуваних для виготовлення конкретного продукту, фіксується у вимозі на їх відпуск зі складу.

Сировина і основні матеріали слід відрізняти від допоміжних матеріалів, які використовуються в процесі виробництва і можуть становити фізичну субстанцію виробленого продукту, однак вони не враховуються як прямі витрати, а непрямі, наприклад, клей, цвяхи, фурнітура, що використовувалися при виготовленні одиниці продукції. Так як їх вартість, як правило, становить незначну частину в прямих витратах на виготовлення одиниці продукту, включення їх у прямі витрати буде невиправданим і зажадає додаткових витрат для більш точної калькуляції собівартості продукції. Відбувається це в силу того, що витрати, які виникають при визначенні вартості допоміжних матеріалів, падаючої на конкретний виріб, стають невиправдано великі. Дійсно, вартість витрачених ниток, блискавок, гудзиків і кнопок при пошитті пари джинсів можна порахувати стосовно до конкретного виду вироби (моделі, партії, розміру), проте витрати на створення такої системи обліку у багато разів будуть перевершувати вартість самих допоміжних матеріалів, тому їх воліють включати складовою частиною в загальновиробничі накладні витрати і враховувати не як прямі витрати, а непрямі витрати.

До прямих трудових витрат (direct labor costs) відносяться витрати робочої сили, які можна прямо і економічно віднести на певний вид готових виробів. Це заробітна плата робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням виробів. Витрати часу на працю виробничих робітників повинні реєструватися в картках обліку праці. Однак пов'язані з виробництвом і підсобні робітники, менеджери і майстри, допоміжний персонал. Їх праця має включатися до складу виробничих витрат. Однак ці витрати на оплату праці не можна прямо і економічно віднести на конкретний вид продукції (виробів). Вони враховуються як непрямі (непрямі) трудові витрати і подібно до допоміжним матеріалам включаються до складу загальновиробничих накладних витрат.

Поділ витрат на прямі та непрямі значною мірою залежить від конкретної ситуації. Якщо на підприємстві виробляється один вид виробу (продукції), то всі витрати можна класифікувати як прямі.

До непрямих витрат належать загальновиробничі накладні витрати (factory overhead costs), які представляють собою сукупність різноманітних витрат, пов'язаних з виробництвом, але які не можна безпосередньо віднести на конкретний вид готової продукції (виробів). Такого роду витрати важко прослідкувати безпосередньо до готового виробу. У той же час виробнича собівартість виробу, безумовно, повинна включати в себе і загальновиробничі витрати. Вони пов'язуються з продукцією з допомогою певного методу розподілу витрат (пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників, прямих витрат та ін).

До основних груп, що утворюють загальновиробничі витрати, можна віднести наступні:

■ допоміжні вироби і комплектуючі деталі;

■ непрямі витрати на оплату праці (непрямі витрати на оплату праці представляють собою заробітну плату працівників, які не зайняті безпосередньо у виробництві одного виробу (або об'єкта витрат, але чиї зусилля пов'язані з процесом виробництва в рамках підприємства в цілому: заробітна плата майстрів, ремонтників, допоміжних робітників, оплата відпусток та понаднормової роботи);

■ інші непрямі загальновиробничі витрати (витрати на утримання цехових будівель, технічне обслуговування і поточний ремонт обладнання, страхування майна, орендна плата, нарахований знос устаткування та ін).

Всі витрати, які мали місце у звітний період, включаючи прямі трудові витрати, прямі матеріальні витрати та загальновиробничі витрати, являють собою сумарні виробничі витрати (total manufacturing costs). Вони можуть ставитися як до виробленої продукції, формуючи виробничу собівартість готової продукції (costs of manufactured goods), так і до залишків незавершеного виробництва. При поступленні готової продукції з виробництва на склад формується виробнича собівартість готової продукції, а незавершене виробництво являє собою суму виробничих витрат, що відноситься до виробів, виробництво яких ще не завершено (рис. 14.1).

Витрати па продукт

Рис. 14.1. Витрати па продукт

Саме виробнича собівартість використовується для розрахунку собівартості одиниці продукції (product unit cost), яка розраховується діленням загальної суми виробничих затрат, що увійшли в готову продукцію, на кількість виробленої продукції.

У процесі своєї діяльності підприємство крім виробничих витрат здійснює невиробничі витрати. Пов'язані вони з реалізацією продукції, а також функціонуванням підприємства як єдиного цілого (фінансування наукових досліджень, загальні та адміністративно-управлінські витрати і т. н.).

У відповідності з міжнародними стандартами обліку і практики його організації в країнах з розвиненою ринковою економікою застосовуються різні варіанти класифікації витрат залежно від цільової установки, напрями обліку витрат на виробництво і інших факторів. Розрізняють такі основні напрями:

1) групування виробничих витрат для визначення собівартості виготовленої продукції і отриманого прибутку;

2) групування виробничих витрат для прийняття управлінського рішення і планування;

3) групування виробничих витрат для здійснення процесу контролю і регулювання.

В цілях визначення собівартості продукції і отриманого прибутку витрати групуються але статтям і елементам стосовно до відповідного методу обліку витрат на виробництво і калькулювання (позаказному, попроцесному). При цьому розрізняють витрати вхідні і минулі витрати на продукт і витрати на період.

Вхідні витрати - це кошти (ресурси), які були придбані, є в наявності і в майбутньому принесуть дохід. У балансі вони реєструються як активи.

Якщо ці засоби (ресурси) були витрачені для отримання доходів і втратили здатність приносити дохід у майбутньому, то вони переходять в розряд минулих і відображаються на рахунку прибутків і збитків поточного (звітного) періоду.

Витрати на продукт являють собою виробничу собівартість продукції, а витрати на період - адміністративні і комерційні витрати.

Витрати на продукт пов'язані з фізичними одиницями готової продукції і включають в себе виробничі витрати, величина яких порівнюється з виручкою від реалізації для виявлення фінансового результату. Інші витрати на реалізацію продукції, загальні та адміністративно-управлінські) відносяться до невиробничих і об'єднуються в одну групу так званих витрат на період. Вони не включаються у виробничу собівартість продукції по причині того, що невиробничі витрати не є вартістю, доданої до собівартості якогось конкретного продукту, не враховуються при розрахунку собівартості одиниці продукції і повністю списуються на зменшення прибутку за поточний звітний період. Вони не відносяться на залишки готової продукції на складі і залишки незавершеного виробництва.

Витрати на період завжди відносяться на місяць, квартал, рік і в момент їх виникнення відразу впливають на прибуток.

При класифікації витрат для прийняття рішення доцільно їх розмежування і вивчення але такими напрямами:

■ динаміка витрат по відношенню до обсягу виробництва;

■ витрати майбутнього періоду, прийняті і не прийняті в розрахунок при оцінках;

■ безповоротні витрати або витрати минулого періоду;

■ змінні витрати в результаті прийнятого альтернативного рішення;

■ інкрементние (приростные) і маргінальні (граничні) витрати.

Поділ витрат на прийняті і розрахунок не приймаються і розрахунок необхідно при виробленні певного рішення. Передбачувані витрати і доходи, які залежать від прийнятого рішення і піддаються його впливу, відносяться до приймаються в розрахунок. Інакше кажучи, до певної господарської ситуації не всі витрати і доходи повинні прийматися до уваги при виробленні рішення. В цілях швидкого отримання інформації, необхідної для виділення категорій приймаються в розрахунок витрат при ухваленні рішення, на підприємстві повинна бути створена ефективна система збору даних про витрати на виробництво і реалізацію продукції.

До категорії безповоротних витрат відносяться витрати на придбані матеріали та інші ресурси, потреба в яких відпала. Величина таких витрат не може бути змінена ніяким рішенням у майбутньому, тому вони не враховуються при прийнятті рішення.

Особливу категорію представляють змінні витрати. Змінні витрати характеризують можливість, яка втрачена або якою жертвують, коли вибір якогось альтернативного курсу дій вимагає відмови від іншого. Змінні витрати умовно нараховують або додають при прийнятті певного рішення лише в умовах обмеженості ресурсів.

Інкрементние (приростные, додаткові) витрати з'являються в результаті прийнятого рішення про додаткове виготовлення або продажу будь-якої продукції. Такими додатковими витратами (понад звичайні, поточних) можуть бути як змінні, так і постійні витрати. Їх приріст є результат збільшення обсягу виробництва певного виду продукції. Додаткові витрати і доходи, що розглядаються в розрахунку на одиницю продукції, прийнято називати маргінальними (граничними) витратами.

Класифікація витрат для здійснення процесу контролю і регулювання передбачає їх розмежування на регульовані і не регульовані і дослідження їх динаміки.

Для здійснення контролю за витратами необхідно встановлення взаємозв'язку між витратами та доходами і діями конкретних осіб, відповідальних за витрачання відповідних коштів. Організація такого контролю передбачає облік витрат за центрами відповідальності. В якості центру відповідальності може бути виробнича бригада або ділянка, цех, підрозділ і т. п. По кожному центру відповідальності складається кошторис витрат. За ним закріплюються певні статті та елементи витрат, які залежать від його діяльності і за ефективність витрачання яких керівник центру несе відповідальність. Такі витрати називають регульованими. Інші витрати, що включаються в кошторис центру відповідальності і не залежать від його діяльності, належать до нерегульованих витрат.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Управління фінансуванням поточної діяльності підприємства
Середні поточні СЦ
Управління поточними операційними активами
Витрати виробництва: їх види, динаміка
Змінні витрати
Класифікація витрат, що включаються в собівартість продукції. Планування собівартості
Класифікація витрат
Класифікація витрат і методи калькулювання
Класифікація надзвичайних ситуацій за втрат і витрат на відновлення
Класифікація витрат на виробництво
 
Предмети
-->
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси
Пошук