Меню
Головна
 
Головна arrow Менеджмент arrow Державна громадянська служба
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

До питання про "ефективність" державної цивільної служби

Здійснюючи управління суспільством, держава і його цивільна служба, природно, повинні бути стурбовані ефективністю або результативністю своєї діяльності. З цієї проблеми висловлено чимало міркувань. При цьому, багато автори підміняють предмет дослідження, оскільки замість ефективності державної цивільної служби розглядають ефективність всього "державного управління", "эмерджентной ефективністю", "індексом розвитку людського потенціалу" (ІРЛП), "гранично-критичними показниками розвитку" (ПКПР), "ефективного лідерства" і т. п.

Так, нерідко поняття "ефективності громадянської служби" замінюється поняттям "ефективність державного управління", яке, на думку авторів, розпадається на дві складові - технічну та економічну ефективність. При цьому: "Технічна ефективність державного управління визначається ступенем досягнення цілей діяльності з урахуванням суспільних цілей". Економічна ефективність... визначається як відношення вартості обсягів наданих послуг до вартості обсягів залучених для цього ресурсів". Цілком очевидно, що в цьому випадку ні технічної, ні економічну ефективність визначити практично, а тим більше зобразити математичними засобами, не представляється можливим.

Ефективність державної цивільної служби реалізується лише на основі виконання двох завдань. По-перше, обґрунтованість управлінського рішення і продуктивної організаторською діяльністю державного органу за "виконання запланованого". А по-друге, професійною підготовкою керівників державних органів (представників наймача) і цивільних службовців.

Дійсно, обґрунтованість управлінського рішення обумовлює значною мірою позитивний кінцевий результат та ефективність виконання завдань усього процесу управління. Можна відзначити, що визначення результативності управлінських рішень набуває в сучасних умовах особливо важливе значення. Саме результативність найсприятливішим чином позначається на рівні та якості всіх етапів процесу вироблення, прийняття і здійснення рішень.

Слід сказати, що в науковій літературі, присвяченій проблемам управління, є багато плутанини через відсутність усталених за змістом понять і чітко сформульованих критеріїв, за якими можна було б оцінювати ті чи інші управлінські рішення. Найчастіше тут використовуються такі поняття, як "ефективність", "раціональність", "оптимальність", іноді "якість" і "результативність" (як сукупність позитивних результатів). Ретельний аналіз цих понять показує, що всі спроби розвести їх за змістом не мають під собою реальних підстав, оскільки всі вони в кінцевому рахунку є синонімами.

Яке управлінське рішення можна вважати ефективним? Різні автори пропонують різні формулювання відповідей на дане питання, але у головному і основному ці формулювання збігаються. Наведемо два з них, найбільш вдалі, на наш погляд. На думку М. П. Лебедєва, "...ефективним можна вважати таке рішення, результат якого наближається до наміченої мети при витраті мінімально можливих у даних умовах коштів (ресурсів, часу, енергії і т. п.)". При цьому автор пояснює, що у співвідношенні результату і мети він має на увазі не будь-які наслідки (ефекти) виконання рішення, а тільки позитивні, наближають до поставленої мети. Залежно від цього можна говорити про ступінь ефективності вирішення (високої, низької). Але не можна вважати ефективним рішення з негативним результатом.

Інше визначення ефективності управлінського рішення належить групі сучасних американських авторів. Р. Л. Саймон, Д. У. Смитбург і Ст. Л. Томпсон вважають, що цю ефективність слід визначати як відношення чистих позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат. "Рішення можна назвати ефективним, -заявляють вони, - якщо найкращий результат досягнутий при заданих тимчасових (встановлених) витратах або якщо заданий результат отримано при найнижчих витратах вибору".

Зазвичай в поняття результату входить вся сукупність наслідків прийнятого рішення. Тому при визначенні її результативності (ефективності) необхідно порівняння позитивного ефекту з побічними і зворотними негативними наслідками. Результативним або ефективним можна вважати лише таке управлінське рішення, позитивний ефект від якого перевищує побічні і зворотні негативні наслідки.

Раніше зазначену подвійність цілей цивільної служби, орієнтовану на представників наймача і населення, не завжди вловлюється деякими авторами. Вони цю мету пов'язують виключно з задоволенням соціальних потреб населення. А соціальні потреби держави (і виконують його повноваження політичних керівників) як-то скидаються з рахунку. Наприклад, на їхню думку, найбільш ефективна та державна служба, яка максимально наближена до інтересів суспільства і запитам громадян. "Основне призначення державної служби є задоволення інтересів, потреб людей, їх основних соціальних груп, в першу чергу трудящих".

Громадянська служба, дійсно, функціонує тільки в складі державного управління, тобто одночасно і разом з представниками наймача (політичними керівниками). І тому ставити питання про ефективність виключно цивільної служби не цілком правомірно. Реально на практиці може ефективно працювати лише державний орган. А ось у складі такого органу досить ефективно здатний працювати і державний апарат, що складається з цивільних службовців.

Деякі автори намагаються виробити математичну модель ефективності цивільної служби. Але, також цивільну службу замінюють державним органом. Наприклад, з приводу парламентської діяльності стверджується, що необхідне співвідношення може бути виражено формулою

де Еп - ефективність діяльності парламенту; Рп - результат роботи парламенту; Цп - мета парламентської діяльності.

Потім намагаються підкоригувати цю формулу шляхом встановлення різниці між первинним станом об'єкта діяльності (СС^) і зміненим у відповідності з метою (С02). Тому більш конкретно ефективність парламентської діяльності виражається формулою

Безсумнівно, рівень взаємодії з громадськими об'єднаннями та громадянами або ефективність діяльності цивільної служби рано чи пізно буде виражена в математичній моделі. Але пропонований варіант ні в якій формі для цього не підходить. Перш за все, в ньому не цілком коректно використовуються вихідні поняття. Мета ніколи не буває в знаменнику. Замість неї тут повинні бути витрати (витрати). В адміністративному управлінні ефективність організації (державного органу, системи державних органів) визначається як відношення позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат.

Звичайно, з приводу викладених міркувань можуть бути різні думки, але очевидно одне - ефективність громадянської служби не може і не повинна визначатися ефективністю діяльності всього державного органу, в якому визначальну роль відіграють не цивільні службовці, а політичні керівники. Ефективна робота такого державного органу - основа, запорука ефективної роботи цивільних службовців, але ефективність громадянської служби - зовсім інша проблема. Для її вирішення поки що не вироблено необхідних знань.

Оскільки громадянська служба (адміністративна влада) становить лише частину державного організму (поряд з політичною владою), то деякі автори намагаються аналізувати дану проблему через витрати на законодавчу діяльність. В результаті виводиться формула

де Егс - ефективність громадянської служби; І - Іп - інтереси громадян; Зз - витрати на законодавчу діяльність.

Але це нереальна формула, оскільки "інтереси" (ідеальне) поділити на "витрати" (матеріальне) навряд чи дасть щось розумне. Аналогічний характер мають і інші формули.

Отже, яка ефективність цивільної служби (адміністративного апарату) у системі державного управління? Дана проблема, як ми вже говорили, займає почесне місце в роботах багатьох фахівців-управлінців як теоретиків, так і практиків. Безсумнівно, що ефективність безпосередньо пов'язана з такими показниками, як рівень досягнення мети, т. е. результатом, і розміром витрат, зроблених у цьому процесі. Але не апарату як такого, а державного органу. Якщо привести ці три показника в належне відповідність, то отримаємо наступну формулу, яку можна назвати законом ефективності державного органу: ефективність державного органу в державному управлінні прямо пропорційна рівню досягнення мети (результату) і обернено пропорційна кількості та якості засобів, використаних для цього.

Отже, державний орган ефективний, якщо заданий результат (ЗР) отримано при найнижчих витратах (НІ):

Або інший варіант: державний орган ефективний, якщо найкращий результат (ЛР) отримано при заданих витратах (ЗВ):

Дійсно, ефективність громадянської служби не може існувати сама по собі. Вона визначається тільки в складі державного органу. Добре працює державний орган дає можливість оцінювати і громадянську службу цього органу як цілком ефективний. Тому, якщо йдеться про ефективність державного управління, то воно в головному і основному відноситься до діяльності державних органів. Вже говорилося, що представник наймача (політичний керівник) і апарат (цивільні службовці) - це діалектичні протилежності. Вони, як правило, знаходяться в єдності, але в той же самий час і в постійній боротьбі. Тому в їх діяльності можливі різні варіанти:

1) якщо представник наймача має високу адміністративну культуру і досить міцні організаційні навички, то його управління адміністративним апаратом і державним органом в цілому, безумовно, успішним, навіть якщо доводиться якось підстраховувати окремих працівників;

2) якщо представник наймача погано підготовлений до управлінської діяльності та слабо розбирається в організаційних справах, те його втручання в загальноприйняті управлінські технології здатне призвести лише до поганого результату;

3) якщо представник наймача слабо розбирається в професійному управлінні, але тверезо вважається з цим фактом, то успіх державного органу цілком буде визначатися професіоналізмом адміністративного керівника і належної організаційної вишколом працівників апарату;

4) якщо представник наймача і адміністративний керівник апарату державного органу в рівній мірі професійно некомпетентні, то створювати або далі продовжувати діяльність такого державного органу явно недоцільно і навіть соціально шкідливо.

З цього випливає висновок, що навчати професійної діяльності та згодом її постійно підвищувати треба не тільки цивільних службовців, але і політичних керівників (представників наймача). Звичайно, знову обраних губернаторів, президентів республік, міністрів і депутатів усіх рівнів неможливо вчити по року і більше, їх доцільно вчити лише на короткострокових курсах (один-два місяці). Але вчити їх обов'язково слід. Тут потрібно використовувати досвід радянської влади по підготовці державних і партійних керівників, який став якось забуватися.

Висновки

o Суб'єктами РФ називаються історично склалися територіально-національні утворення, що формують в даний час свої системи державного управління, економічного забезпечення місцевого самоврядування в межах єдиного політико-адміністративного простору. В якості самостійних суб'єктів

Федерації виступають російські краю, області, міста федерального значення, а також національні республіки, область і автономні округу. Останнім часом за суб'єктами Федерації закріпилася назва "регіони".

o Громадянська служба суб'єктів Федерації - це професійна діяльність громадян на посадах державної цивільної служби із забезпечення виконання та виконання повноважень регіональних державних органів.

o Особливості цивільної служби суб'єктів Федерації: 1) має перехідний характер, її структура ще не склалася і має ряд рівнів, форм і елементів, які поступово повинні трансформуватися або зникнути зовсім; 2) являє собою практично самостійний зріз державного управління, погано пов'язаний з федеральної і муніципальної службами; 3) в даний час в основних рисах починає поступово повторювати структуру федеральної цивільної служби; 4) як і на федеральному рівні більшу частину серед регіональних цивільних службовців також займають жінки.

o Класифікація цивільних служб суб'єктів Федерації: 1) за територіально-національним принципом - цивільні служби 55 російських країв і областей, 2 російських міст федерального значення, 21 національної республіки, 1 автономної області і 4 автономних округів; 2) за рівнями державної влади - цивільні служби регіональні та районні; 3) по гілкам державної влади - цивільні служби законодавчої (представницької), виконавчої, судової та інших органів влади.

o Система цивільної служби суб'єктів Федерації повинна будуватися на балансі двох почав - унітарного та федеративного, вкрай необхідних для успішного функціонування великого за територією та багатонаціонального по складу російської держави.

o Оптимізація цивільної служби суб'єктів Федерації, судячи з усього, повинні розгортатися за двома основними напрямками. Одне покликане вирішувати загальні проблеми вдосконалення цивільної служби всіх суб'єктів Федерації, а також її взаємодії з федеральної громадянської службою. Інше - приділити більше уваги специфічним питанням становлення громадянської служби окремих (конкретних) суб'єктів Федерації і її взаємодії з муніципальної службою.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Технологія підвищення ефективності державної цивільної служби
Державна громадянська служба як адміністративна влада
Сутність та особливості державної цивільної служби
Державна громадянська служба як наука про державно-адміністративному управлінні
Девіантні шляхи розвитку державної цивільної служби
Проходження державної цивільної служби
Організаційні та правові засади державної цивільної служби
Принципи державної (цивільної) служби
Заборони, пов'язані з громадянською службою
Ефективність державної служби
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси