Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Публічні санкції, встановлені Статутом про покарання

Правопорушники, засуджені до арешту, могли займатися фізичними роботами тільки за своїм бажанням. Особи вищих станів (почесні громадяни, особи, які досягли класних чинів на державній службі, та ін), присуджені світовими суддями до арешту, користувалися відповідними перевагами при відбуванні покарання, наприклад порядок застосування покарання у вигляді арешту за правопорушення, вчинене священнослужителем або чернецтву, визначався єпархіальним керівництвом.

Покарання у вигляді тюремного ув'язнення не застосовувався до неповнолітніх: особи від 14 до 17 років спрямовувалися спеціальні виправні установи, при цьому термін покарання визначався світовим суддею від одного року і не пізніше досягнення ними 18-річного віку. Світові судді були вправі застосувати до неповнолітніх підданим у віці від 10 до 17 років санкції, не віднесені до покарань за проступки, навіть за наявності ознак, що обтяжують відповідальність, наприклад, передати правопорушника під відповідальний нагляд особам за рішенням світового судді (батьків, піклувальникам або іншим благонадійним людям, які виявили на те згода"). Таким чином, відповідальності за незначні проступки підлягали особи, що досягли до моменту здійснення правопорушення 10-річного віку.

Майнове стягнення у вигляді грошового штрафу не виконувалося і підлягало заміні більш суворим покаранням (як правило, арештом) лише в разі матеріальної неспроможності правопорушника. Тяжкість санкцій, що застосовуються замість основного покарання, визначалася розміром майнового стягнення:

o при заміні грошового штрафу до 15 руб. термін арешту не міг перевищувати трьох днів;

o при заміні грошових стягнень у сумі від 15 до 300 крб., арешт не міг перевищувати тримісячного строку;

o у разі заміни грошового штрафу в розмірі від 300 до 800 руб. порушник підлягав тюремного ув'язнення на строк до чотирьох місяців.

Таким чином, світовий суд мав право накладати грошовий штраф у сумі, перевищує граничні розміри, зазначені в ст. 1 Статуту про покарання, а також визначати тривалість арешту, що призначається замість майнових санкцій в сумі до 300 руб.

Залежність строку арешту від суми штрафу (з мінімальним розміром до 15 руб.) визначалася співвідношення один до п'яти (один день арешту був пропорційний однієї п'ятої розміру грошового стягнення). Термін арешту, що призначається замість штрафу в граничних розмірах (до 300 крб.), обчислювався з інших пропорцій - один день арешту був еквівалентний приблизно третини суми штрафу. Допускалася заміна грошового стягнення (при неможливості його сплати) адміністративними санкціями, не относившимися до покарань, - громадськими роботами та ін. При неспроможності осіб вищих станів - відсутності у них можливості сплатити штраф - заміна покарань за проступки санкціями здійснювалася за згоди правопорушника. Таким чином, застосування зазначених приписів Статуту про покарання всупереч бажанням неспроможного особи допускалося тільки для селян і міщан, але виключалося для дворян, а також осіб козацького стану.

У будь-якому випадку світові судді були вправі, але не зобов'язані застосовувати до осіб селянського стану і міщанам адміністративні санкції. Такі санкції (громадські роботи або передача в заробітки") передбачали тотожні умови виконавчого провадження: неспроможні правопорушники або члени їх сімей прямували на примусові роботи в місці вчинення проступку або в сусідні губернії. Терміни робіт, відповідних сумі грошового стягнення, визначалися на розсуд муніципальних утворень, в яких проживали правопорушники, і залежали від розміру заподіяної проступком майнової шкоди.

Покарання у вигляді догани, зауваження і навіювання застосовувались при вчиненні проступків "без наміру". У сучасному сприйнятті цей термін означає наявність ознак необережної вини у формі злочинного легковажності. Поняття "необережна вина" в російському праві згадувалося тільки в ст. 110, 1466 та 1468 (необережне вбивство) Уложення про покарання і ст. 9 Статуту про покарання. Внаслідок цього не було недвозначного розмежування ознак необережної вини у формі легковажності і недбалості.

Найважливішим кваліфікуючою ознакою необережного діяння була відсутність наміри правопорушника викликати своїм проступком суспільно небезпечні наслідки, звідси і поняття "ненавмисні провини".

Відповідно до Статуту про покарання, застосування більш суворих санкцій "за ненавмисні провини" було можливо в двох випадках: коли Статутом передбачено покарання за необережність або коли проступок проявляється у невиконанні по недбалості обов'язки, встановленої законом.

Таким чином, превентивні покарання (догана, зауваження і навіювання) могли бути замінені більш суворими лише в тому випадку, якщо відповідною статтею передбачено покарання з ознаками обох форм необережної вини або при наявності необережної вини в діяннях посадової особи.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Публічні санкції
Адміністративне покарання як публічна превенція
Політико-правові передумови розробки та прийняття Статуту про покарання, що накладаються світовими суддями
Публічні обмеження та санкції
Види адміністративних покарань
ВИДИ КРИМІНАЛЬНИХ ПОКАРАНЬ
Зарубіжний досвід публічної (цивільної) служби та його адаптація в Росії
САНКЦІЇ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРАВІ
Публічні виступи
Виконавче провадження за Статутом цивільного судочинства 1864 року
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси