Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Обґрунтування І. Т. Тарасовим системи виконавчо-розпорядчої діяльності. "Органи адміністрації, уряду, самоврядування і соединства"

В системі органів, які беруть участь в адміністративному провадженні, в тому числі у виробництві по справах про злочини і проступки, І. Т. Тарасов виділяв органи адміністрації, уряду, а також самоврядування та соединства.

До органів адміністрації ставилися всі державні органи, які утворювали традиційну тріаду, що відповідає принципу поділу влади. Цей висновок обґрунтовується призначенням контрольних органів. Владні повноваження контрольних органів на відміну від виконавчих, законодавчих і судових поширюються на всіх суб'єктів - фізичних та юридичних осіб публічного права. Відмітна особливість контрольних органів - їх незалежності від адміністрації - також властива і органів судової влади, але не всім, а лише окремих її ланок, крім адміністративне судочинство, в якому домінуючу роль відіграє представництво виконавчої влади. По територіальній сфері діяльності органів адміністрації поділяються на центральні і місцеві, а виходячи з здійснюваних ними повноважень - на органи загальної і спеціальної компетенції.

Особливе значення, не сумісні з сучасним розумінням, надавалося методів діяльності органів адміністрації. Поєднання колегіальності і єдиноначальності в більшій мірі властиво законодавчої влади: при единоначальном законодавчому органі діють колегіальні органи, наділені дорадчими повноваженнями (Державна рада, Комітет міністрів і Рада міністрів). Колегіальність у діяльності органів виконавчої влади не має істотного значення в реалізації владних повноважень, домінуюча роль у державному управлінні відводиться методам примусу - виданню на одно-початковій основі загальнообов'язкових актів, приписи яких підлягають неухильному дотриманню. Обмежена колегіальність властива тільки органів виконавчої влади, наділеним розпорядчими повноваженнями, проте в діяльності правоохоронних і розпорядчих органів єдиноначальність домінує. На думку В. Т. Тарасова, "в області поліції одноосібне початок рівною мірою застосовується до органів розпорядчим і виконавчим, так як в області її діяльності потрібна швидкість не тільки у виконанні, але і в заходах".

Серед органів уряду І. Т. Тарасов виділяв чотири різновиди - Кабінет міністрів, міністерства, управління і посади. До визначальних ознак міністерства відносяться функції координації діяльності органів виконавчої влади, в тому числі і самих міністерств. Міністерства здійснюють повноваження, делеговані урядом; очолюють їх міністри утворюють Кабінет міністрів, організаційна діяльність якого побудована на принципах:

o колізійного регулювання (вирішення спорів міністерств про розмежування компетенції, про виконання окремих повноважень, що здійснюються за погодженням, і ін);

o колегіальності - Кабінет міністрів приймає узгоджене рішення на основі колегіального розгляду. Вказівки прем'єр-міністра, що стосуються реалізації рішень, властива імперативність: такі рішення підлягають обговоренню лише на засіданнях Кабінету, але не на стадії їх здійснення - в цьому проявляється керівна роль Кабінету міністрів, його статус вищого органу виконавчої влади. Кожен з членів Кабінету повинен керуватися рішеннями, прийнятими на його засіданнях, незалежно від ставлення міністра до таких рішень, будь-яка протидія міністра діяльності Кабінету міністрів несумісний з перебуванням у цьому органі: "...відставка обов'язкова і для кожного міністра, коли виявиться відсутність єдності і згоди між ним і Кабінетом";

o узгодження діяльності публічних органів - рішення Кабінету міністрів обов'язкові для виконання; міністри підзвітні Кабінету в їх здійсненні;

o співпідпорядкованості - члени Кабінету міністрів перебувають у подвійному підпорядкуванні: монарху, який призначив їх на посаду, і прем'єр-міністру (дуалізм підпорядкованості).

Рада міністрів і Комітет міністрів у Росії рубежу XIX - XX ст. представляли собою дорадчі органи з законодавчим та адміністративним проблем. Узгодженої діяльності міністрів вимагали не тільки їх статус членів Комітету міністрів, але й спільність проблем державного управління. Так, поліція в Російській імперії кінця XIX ст. була розосереджена по системам трьох міністерств: Міністерства внутрішніх справ (міністр за посадою був шефом корпусу жандармів - тобто особливих поліцейських військ для політичної охорони та розшуку), де був Департамент поліції, Міністерства фінансів (митна поліція) та Міністерства землеробства та державних маєтностей (горнозаводская поліція).

На думку В. Т. Тарасова, провінційні, окружні, губернські і повітові управління на відміну від міністерств "не розпоряджаються, а приводять у виконання міністерські розпорядження". Управління представляли собою прообраз нині діючих територіальних органів федеральних міністерств і відомств, що здійснюють їх повноваження в регіонах Росії; їх призначення, за Тарасову, "в місцевому здійсненні завдань свого міністерства, пристосовуючись до місцевих умов, в силу яких модифікується виконання". Управління разом з вищестоящим органом утворювали єдину систему міністерства, основним принципом якої було підпорядкування нижчестоящого органу рішенням вищестоящого.

Провінційні, окружні, губернські і повітові управління забезпечували здійснення рішень міністерства на всій території Росії, проте системний принцип ієрархії у перетворенні управлінням рішення міністерства не виключав внесення коректив, не змінюють його суті, але обумовлених специфікою адресата правової норми. Таким чином, реалізація багатьох актів міністерств була неможлива без узгоджених дій управлінь та місцевих органів.

Органи самоврядування мали самостійними виконавчо-розпорядчими повноваженнями, їх здійснення було обумовлено не тільки муніципальними інтересами. В. Т. Тарасов був прихильником єдності дій розпорядчих муніципальних органів та органів виконавчої влади. На думку В. Т. Тарасова, "органи самоврядування повинні бути поставлені в органічний зв'язок з усією системою державного управління... необхідно залучити місцеві громадські сили до участі в державному управлінні. органи самоврядування повинні бути введені в загальне коло урядових установ". Вчений критично ставився до концепції відмінностей у статусі державних і муніципальних органів, вважаючи, що подібні відмінності несумісні з загальнообов'язковою силою актів міністерств і управлінь на всій території Російської імперії.

Згідно з Положенням про земські установи 1864 р. муніципальні органи в Росії поділялися на розпорядчі (губернські і повітові земські зібрання) та виконавчі (губернські та повітові земські управи). Дозвіл колізій між державними і земськими органами було покладено на губернатора, останній був зобов'язаний опротестовувати незаконні акти муніципальних органів.

Повноваження вищої інстанції адміністративного колізійного виробництва були віднесені до ведення Першого департаменту Сенату.

Інша різновид адміністративного провадження - дозвіл колізій між органами місцевого самоврядування різних рівнів. Обрані на основі принципу станового представництва волосні та сільські управління складалися тільки з селян. Станові пристави і справники мали право накладати дисциплінарні санкції на волосних старшин, сільських старост, станових приставів і исправников.

Колізії між органами міського самоврядування (виборчими зборами, думою, міським головою та міською управою) і губернатором розглядалися також при обов'язковій участі губернатора і підпорядкованих йому органів - губернських по міських справах присутності (перша стадія колізійного виробництва); за відсутності згоди спір виносився на розгляд вищого органу адміністративної юстиції - Сенату.

В. Т. Тарасов виділяв два виду адміністративного провадження: колізійне та дисциплінарну. На цих процесуальних засадах розглядалися спори і розбіжності між органами місцевого самоврядування різних рівнів, а також між муніципальними органами і органами виконавчої влади.

Органи соединства "як вільне поєднання одиничних осіб для досягнення сукупними засобами вільно певної мети" поступово наділялися повноваженнями державних органів. При цьому Він виділяв три різновиди таких органів - корпорації (установи), товариства і товариства. Відмінності між ними були обумовлені цілями їх діяльності. Суспільства, наприклад, акціонерні компанії, а також товариства, ставилися до комерційним організаціям. Основною метою діяльності корпорації або установи (рад присяжних повірених, промислових і торгових палат та ін) було задоволення духовних та інших нематеріальних потреб своїх членів. Сесії громадських зборів (губернських, земських і дворянських) відкривалися і закривалися губернаторами або представниками. Губернатори мали право визначати законність рішень, прийнятих на сесіях громадських зборів, а так само вимагати від голови усунення від роботи зборів осіб, які діють з порушенням встановлених правових норм. Адміністративні санкції, що застосовуються до членів громадських зборів, поділялися на майнові (адміністративний штраф у розмірі 100 руб.) і дисциплінарні (зауваження, догана, виключення з членів земського зборів на строк від трьох до дев'яти років). Штрафні санкції, що застосовуються до осіб, присутніх на сесіях громадських зборів, накладалися мировими суддями; адміністративні стягнення на членів та голів земських зборів накладалися за визначенням загальних судів.

Виконавча влада, представлена губернаторами, має право безпосередньо брати участь у діяльності сесій громадських зборів (накладати дисциплінарні стягнення, вимагати видалення сторонніх осіб, санкціонувати видання стенографічних звітів земських, дворянських, громадських і станових зборів) або ініціювати застосування санкцій, що накладаються судовими органами.

Від рішень виконавчої влади залежали установа соединств, наділення їх правами юридичної особи, припинення їх діяльності. До відання органів виконавчої влади ставилися затвердження статуту соединств, а також - у відповідності з Положенням про заходи до охранению державного порядку і громадського спокою від 14 серпня 1881 р. - бессудное припинення їх діяльності при вчиненні правопорушень.

В. Т. Тарасов виділяв різні види процесуальних дій органів виконавчої влади, визначають легітимність діяльності соединств аж до їх примусового закриття. Заслуговують на увагу і суб'єктивні оцінки діяльності цих органів, що відображають їх сприйняття вченим. В. Т. Тарасов обґрунтовував особливі форми особистих соединств, серед них шлюбний союз і сім'ю; легітимні політичні об'єднання та організації, не переслідують політичних цілей, а також незаконні об'єднання (таємні союзи). Діяльність політичних соединств вчений розглядав на прикладі країн Західної Європи: в Росії кінця XIX ст. створення політичних об'єднань не допускалося.

Методи адміністративного впливу на діяльність соединств і громадських об'єднань простежуються схожі особливості, серед них: створення об'єднань, поширення на них статусу юридичної особи, затвердження статутів, ініціація припинення їх діяльності. При цьому Він виділяв в адміністративних відносинах процесуальну складову, ототожнюючи взаємовідносини органів соединства і виконавчої влади з адміністративним провадженням.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Нормативно-правова база діяльності виконавчо-розпорядчих органів місцевого самоврядування
Нормативні правові акти державних органів законодавчої і виконавчої влади суб'єктів РФ.
Місце уряду в системі органів державної влади
Погляди В. Т. Тарасова на правоохоронну діяльність поліції
Уряд - головний орган виконавчої влади.
Визнання недійсним акта виконавчого органу державної влади або акта органу місцевого самоврядування
Адміністративні процедури в діяльності органів виконавчої влади
Виконавчі органи державної влади: особливості їх організаційної системи, компетенції, регламентації та класифікації
СИСТЕМА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Нормативні акти суб'єктів РФ і органів місцевого самоврядування
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси