Меню
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія державного управління
< Попередня   ЗМІСТ

Особливості формування та еволюції системи політичних і адміністративних органів в Російській Федерації в новому тисячолітті (2000-2012 рр..)

Формування нової політичної системи після прийняття Конституції РФ 1993 р. не призвело всупереч прогнозам багатьох політиків і транзитологов до кардинальної зміни традиційних політичних переваг і цінностей російського менталітету. Ця фундаментальна особливість пострадянського періоду у всій повноті проявилася в характері зміни глави держави в 2000 р. у зв'язку з відходом у відставку до закінчення терміну своїх повноважень першого Президента Росії Б. Н. Єльцина. Зміна влади відбулася у повній відповідності з національною політичною традицією та з урахуванням вкоріненості в політичній культурі російських громадян персоніфікації влади в особі глави держави. Тому заздалегідь призначений Головою уряду Ст. Ст. Путін, після відставки Б. Н. Єльцина став виконуючим обов'язки Президента РФ до позачергових виборів, розглядався більшістю громадян як наступник і кандидат на цю посаду.

Фігура Ст. Ст. Путіна багатьом у той час здавалася компромісною: з одного боку, він не був безпосередньо пов'язаний з непопулярними у народу ліберально-радикальними реформами, з іншого - він брав владу з рук Президента, що само по собі було гарантією дотримання взятому російським керівництвом курсом змін. В очах російської громадськості Ст. Ст. Путін асоціювався з образом молодого, освіченого, самостійно мислячу, патріотично налаштованого політика, прибічника відродження і зміцнення російської державності, шанобливо відноситься до історичного минулого народу та його національним цінностям. На президентських виборах в березні 2000 р. народ віддав більшість голосів за цього кандидата.

З приходом до влади Ст. Ст. Путіна починається процес зміцнення державних інститутів, вибудовування вертикалі влади. В якості пріоритетних ставилися завдання посилення ролі федерального центру на місцях, вдосконалення федеративних відносин, відродження єдиного законодавчого.

Дослідники називають три важливих підсумків діяльності нового керівництва країною щодо подальшого реформування держави і суспільства в період першого терміну президентства Ст. Ст. Путіна - у 2000-2004 рр. До них зазвичай відносять: 1) має позитивне значення з точки зору перспектив розвитку російської державності значне зміцнення державної влади; 2) макроекономічну стабілізацію; 3) посилилася консолідацію політичної еліти як на федеральному, так і на регіональному рівні (останнє багато в чому стало можливим завдяки тому, що федеральний центр зміг домогтися скасування регіональних законів, які суперечать федеральному законодавству).

За даними соціологічних опитувань, незважаючи на тривали в цей період в суспільстві політичні дискусії, значна частина населення країни не ставила під сумнів основоположні результати процесу формування нової російської державності: політичну демократію і приватну власність як основу політичного та економічного порядку. Відбулися істотні зміни в економічному становищі країни. З 2000 р. в країні спостерігається помітний економічний підйом, що дозволило вийти із смуги затяжної фінансової кризи і припинити зовнішні запозичення, а сама боргова проблема стала перетворюватися з політичної в технічну. Була проведена податкова реформа. У 2001 р. введена 13%-ий податок на доходи населення, знижений податок на прибуток підприємств і організацій. Одночасно було прийнято ряд законів щодо підтримки малого та середнього підприємництва. Загальна стабілізація економічного та політичного життя знайшла також відображення в тому, що Уряд РФ стало все активніше вдаватися до інструментів довгострокового орієнтовного планування соціально-економічного розвитку. Так, з 2000 р. стали регулярно розроблятись і уточнюватись програмні документи соціально-економічної політики на один і три роки. У 2002 р. було покладено початок процесу середньострокового бюджетного планування: двічі - навесні і в грудні - Уряд обговорював трирічні орієнтири бюджету.

Особлива увага приділялася заходам щодо зміцнення російської державності. В якості пріоритетних ставилися завдання посилення ролі федерального центру на місцях, вдосконалення федеративних відносин, відродження єдиного законодавчого простору країни. У 2000 р. було засновано сім федеральних округів - Центральний, Північно-Західний, Південний, Поволзький, Уральський, Сибірський і Далекосхідний, головами яких були призначені повноважні представники Президента РФ.

У той період було покладено початок реформи системи місцевого управління в Російській Федерації. В рамках загальної задачі вдосконалення федеративного устрою країни і подолання існуючих суперечностей між федеральним центром і регіонами за ініціативою Президента була проведена реформа Ради Федерації Федеральних Зборів РФ. Відтепер Рада Федерації формувався не з губернаторів, як це було раніше, а з представників регіонів, обраних регіональними законодавчими (представницькими) органами державної влади і призначених главами регіонів. В якості деякої компенсації втрачених губернаторами лобістських можливостей був створений дорадчий орган - Державна рада, у який увійшли глави регіонів. Самі губернатори за новим законом могли обиратися не більше ніж на два терміни. Подальшого розвитку громадянського суспільства в Росії повинен був сприяти почався процес вдосконалення російської багатопартійної системи. Важливим кроком у цьому напрямку стало прийняття в 2001 р. першого в історії Росії закону "Про політичні партіях".

Всі ці заходи дозволили в перші роки президентства Ст. Ст. Путіна в деякій мірі стабілізувати політичну систему. Одночасно вживалися кроки, спрямовані на забезпечення громадянської згоди і єдності суспільства. Подією історичної значущості з цієї точки зору стало затвердження Державною Думою в грудні 2000 р. Федеральних конституційних законів про національні символи Росії - державний прапор і герб країни. Тим самим подводилась риса під продолжавшимися протягом декількох років гострими дискусіями з питань про державну символіку.

У березні 2004 р. відбулися на чергових виборах Ст. Ст. Путін був обраний Президентом РФ на новий (другий) термін, здобувши переконливу перемогу (71,3% голосів) вже в першому турі над своїм суперником лідером КПРФ Р. А. Зюгановим (13,7%). Головою Уряду замість М. М. Касьянова став М. Е. Фрадков.

Новий (другий) термін президентства Ст. Ст. Путіна отримав досить суперечливі оцінки громадських діячів, політиків і вчених. До числа основних заслуг глави держави відносили завершення чеченської внутрішньої війни, в той же час великі суперечки викликало питання, чому Росія повинна виплачувати Чеченській республіці свого роду "контрибуцію", становила понад 1/4 всього російського дотаційного бюджету. Більшість західних аналітиків відзначали значні успіхи економічної політики російського керівництва в період перебування Ст. Ст. Путіна на посаді Президента Росії (2000 - 2008 рр..). Так, головний економіст Світового банку по Росії в березні 2008 р. констатував, що Росія на тлі уповільнення темпів зростання світової економіки показує непогані результати, є острівцем економічної стабільності в світі, що відображає якість макроекономічної політики, зростання внутрішнього попиту, накопичені золотовалютні резерви. Вважається також, що економіка Росії за останнє десятиліття не тільки повернула собі всі позиції, втрачені в 1990-і рр.., але і створила життєздатний сектор послуг, який практично не існував в радянський період. В Росії за цей період був накопичений третій за обсягом золотовалютний запас після Китаю і Японії. Спостерігалося значне збільшення іноземних інвестицій до Росії: з 11 млрд дол. США у 2000 р. до 55 млрд дол. у 2006 р. (для порівняння: обсяг іноземних інвестицій в 2010 р. склав 115 млрд дол.). Відтік капіталу з Росії, що складав в 1990-е рр. в середньому 10 20 млрд дол., змінився його припливом і склав у 2007 р. рекордні 81 млрд дол. США.

У той же час, на думку більшості вітчизняних експертів, в період президентства Ст. Ст. Путіна проблеми російської економіки були лише законсервовані або навіть загострилися. Захлеснув Росію на початку 2000-х рр. потік нафтодоларів, по суті, замаскував багато економічні проблеми. Частка нафти і газу в ВВП Росії збільшилася більш ніж удвічі з 1999 р. і станом на другий квартал 2008 р. склала більш 30%. Нафта і газ склали 50% доходів російського бюджету і 65% її експорту. За оцінками західних експертів, російська економіка в 1999-2008 рр. зростала завдяки девальвації рубля, здійснення ключових економічних реформ (податкової, банківської, трудової та земельної), жорсткої податково-бюджетної політики, а також сприятливій кон'юнктурі цін на сировинні товари. Швидкими темпами наповнювалася скарбниця, чому значною мірою сприяв створений у січні 2004 р. за ініціативою Президента РФ Стабілізаційний Фонд (в якості основної мети створення фонду визначалося забезпечення стабільності економічного розвитку країни). У той же час економіка Росії продовжувала зберігати значну залежність від цін на енергоресурси, при цьому істотна частина капіталів зберігалася в іноземних банках або в чужій валюті, а вітчизняна економіка змушена була шукати інвестиції на Заході, який ссуживал Росії її ж гроші під більш високий відсоток.

У 2005 р. з ініціативи Президента РФ почалася реалізація чотирьох пріоритетних національних проектів у соціальній та соціально-економічній сферах: "Здоров'я", "Освіта", "Житло" та "Розвиток АПК". Успіх вжитих заходів по оздоровленню соціально-економічної сфери, на думку самого Ст. Ст. Путіна, був забезпечений завдяки концентрації адміністративного та політичного ресурсу, що стало можливим при переході до нової більш ефективною в порівнянні з іншими державними програмами формі соціального проектування національним проектам. Роком пізніше в президентському посланні Федеральним Зборам у 2006 р. В. В. Путін оголосив про заходи щодо стимулювання народжуваності в Росії (збільшення дитячих посібників, введення "материнського капіталу" тощо).

Однак багато аналітиків з самого початку скептично оцінювали можливість реалізації розпочатих владою реформ, вважаючи, що більшість з них або не будуть доведені до логічного завершення, або "проваляться" у зв'язку з опором федеральних і місцевих чиновників і високим рівнем корумпованості державного апарату. Не дали очікуваних результатів пенсійна реформа, реформа державного медичного страхування та пільгового лікарського забезпечення, реформа ЖКГ. Гострій критиці з боку громадськості зазнали судова і особливо військова реформа, поспішність і непродуманість проведення якої призвела, на думку фахівців, до втрати Росією багатьох провідних поенных виробництв, ослаблення морської компоненти російських збройних сил, падіння рівня військової науки у зв'язку із закриттям провідних військових академій.

Не менш суперечливими виявилися результати здійснюваних у країні перетворень у сфері суспільно-політичного розвитку, вдосконалення державних відносин. З одного боку, зберігалася інерція "демократичних реформ", з іншого - суспільство все більше втрачало ясне уявлення про напрям подальшого шляху розвитку. Усупереч офіційним заявам про зміцнення демократії в країні в широких верствах суспільства посилювався історичний песимізм щодо перспектив демократизації Росії. На тлі явної кризи ліберальної моделі розвитку пострадянського суспільства новий імпульс отримали пошуки національних основ демократії, свого роду "грунтової демократії". Характерно, що і сама влада, все більш явно демонструвала свою відмову від "згубного ліберально-западнического курсу початку 1990-х", намагається виступати ініціатором і активним учасником дискурсу про долі російської демократії. політика Президента повинна в першу чергу користуватися підтримкою більшості населення в самій Росії, що, з точки зору автора концепції, і складає головний принцип демократичного суспільства. В якості теоретичної основи, яка обґрунтовує нову концепцію демократії "по-російськи", виділялися три особливості російської політичної культури: централізація як об'єктивна необхідність в умовах величезної країни, ідеалізація як наслідок ірраціонального характеру російської людини, персоніфікація як особливість владних відносин у Росії. Показово, що багато вчених і практики, висловлюючи сумнів у науковій достовірності концепції "суверенної демократії", вже тоді справедливо вбачали в цьому ідеологічному демарш приховану демонстрацію патерналістських намірів влади але відношенню до суспільства. Але суті, влада в черговий раз поверталася до практики встановлення в суспільстві державної ідеології. Деякі автори не без підстави порівнювали концепцію "суверенної демократії" з відомої в політичній історії Росії "теорією офіційної народності", вбачаючи в нової ідеологеми модернізовану версію уваровского триєдності "православ'я, самодержавство, народність".

В цілому не виправдала надій зроблена російським керівництвом адміністративна реформа, початок здійснення якої поклав Указ Президента РФ від 23 липня 2003 року № 824 "Про заходи щодо проведення адміністративної реформи в 2003 - 2004 роках". Реформа проводилася в два етапи (1-й етап - 2003 - 2005 рр.; 2-й етап - 2006-2010 рр.) і замислювалася як великомасштабні перетворення, спрямоване на зміцнення державної влади і побудова ефективного і компактного держави. Ще в 2002 р. у Посланні Федеральним Зборам Президент РФ, кажучи про те, що "Росії сьогодні потрібні більш амбітні цілі", звернув особливу увагу на "погану організацію державного управління". Глава держави висловив думку, що сучасна структура і функції державного апарату не пристосовані для вирішення "стратегічних завдань", у зв'язку з чим в якості пріоритетного завдання ставилося проведення адміністративної реформи, метою якої має стати "держава, адекватне нашого часу і цілям, перед якими стоїть наша країна". За загальним задумом реформи основним підсумком розпочатих перетворень має стати побудова єдиної і цілісної системи державної влади, здатної вирішувати системні кризи, і вирішувати завдання розвитку країни. Проте, за оцінками більшості дослідників і практиків, реформа була зведена лише до реформування виконавчої влади, запровадження нової структури міністерств і відомств і в кінцевому рахунку не вирішила ставилися в главу кута завдань узгодження повноважень та функцій усіх гілок і рівнів влади, впорядкування і вдосконалення системи федеративних відносин у країні.

Особливе занепокоєння у суспільстві викликав жорсткий курс Президента і його оточення на централізацію і зміцнення (а по суті - на консервацію) "вертикалі" влади, що створювало, як це не раз бувало в історії Росії, реальну небезпеку посилення бюрократії, обмеження громадянських прав і свобод, наступу на демократичні інститути, і в кінцевому рахунку ліквідації громадянського суспільства. Вже через рік після подій у Беслані у вересні 2004 р. під приводом "посилення боротьби з тероризмом" були скасовані вибори глав регіонів. Навесні 2005 р. був прийнятий новий закон про вибори в Державну Думу, яка відтепер стала обиратися виключно за партійними списками на основі пропорційного представництва. Зроблені зміни у виборчому законодавстві забезпечували явні переваги пропрезидентської партії "Єдина Росія". Тоді ж Державною думою були прийняті поправки до федерального законодавства, що дозволяють партії, що перемогла на виборах до регіонального парламенту, пропонувати Президенту Росії свою кандидатуру на губернаторський пост. У переважній більшості регіонів це право належало "Єдиної Росії", що в перспективі забезпечило "Єдиної Росії" політичну монополію і дозволяло їй не рахуватися з думкою опозиційних партій. Масовий характер прийняв почався тоді ж процес вступу губернаторів в партію влади. Тільки за офіційними даними на початок 2007 р. членами "партії влади" були 70 з 86 керівників російських регіонів. Членами "Єдиної Росії" були також топ-менеджери великих промислових підприємств, вищі чиновники федеральних і регіональних органів влади.

Всі ці зміни в політичній системі дачі підстави ряду російських соціологів охарактеризувати склався в роки президентства Ст. Ст. Путіна суспільно-політичний режим як "влада чиновницької олігархії". Згідно фундаментального дослідження, яке провів у 2009 р. відомий російський соціолог Михайло Афанасьєв, вибудувану Путіним авторитарну "вертикаль" влади вважали корисною для країни лише 29% опитаних, а 61% відповіли, що "заходи щодо зміцнення вертикалі влади в підсумку призвели до надмірної концентрації влади і бюрократизації системи управління, знизивши тим самим її соціальну ефективність".

Перехід до виборів депутатів Державної Думи виключно за партійними списками, зміна статусу глав республік і встановлення їх персональної відповідальності за ефективність регіональної політики перед Президентом РФ разом з попередньої реформою Ради Федерації, яка змінила порядок формування верхньої палати російського парламенту, мали й інші далекосяжні наслідки. Фактично вони вступали в протиріччя із закріпленими в конституції Росії принципами федеративного устрою країни: територіальне представництво в Державній Думі було, по суті, скасовано, половина членів Ради Федерації стали призначатися губернаторами, які, в свою чергу, призначалися президентом. На цьому фойє виразом відверто імперської політики центру виглядала незмінюваність на чільних посадах представників етнічних еліт Чечні, Татарії, Башкирії, Чувашії, Калмикії та інших російських республік.

Зміцнення "вертикалі влади", яку тоді ж опоненти президента охрестили "вертикаллю корупції", не могла не позначитися на розвитку місцевого самоврядування. На тлі посилення державно-правового регулювання муніципальні органи все більше інтегрувалися в державний механізм: багато прерогативи місцевої влади з їх прав стали перетворюватися в обов'язки, виконувані іод контролем центральних органів, які зобов'язують місцеві влади вирішувати зверху встановлені завдання, а в ряді випадків і розпорядчих способи вирішення цих завдань. Відбувається певна переоцінка цінностей у відношенні місцевих автономій і муніципальних свобод, в рамках якої основний акцент став зміщуватися з питання невтручання органів державної влади в місцеві справи в сторону інших, більш прагматичних установок і цілей (таких як раціональність, ефективність, економія). Місцеве самоврядування все частіше стала розглядатися не стільки як общедемократическая мета, скільки як засіб вирішення локальних проблем, реалізації інтересів місцевих громад, здійснення на місцях загальнодержавного політичного курсу. Вчені і фахівці все частіше говорять про складається своєрідному "вертикальному дисбалансі" у розвитку інституту місцевого самоврядування - ситуації, коли успіх діяльності місцевої влади залежить не стільки від них, скільки від розміру субсидій, отриманих з Центру. При такому положенні справ державі досить відмовити у виділенні відповідних коштів, щоб перешкодити місцевим органам влади реально здійснювати свою діяльність.

На тлі посилювалася в останні роки другого президентства Ст. Ст. Путіна критики зростаючої бюрократизації державного управління та корумпованості чиновників зростала недовіра росіян до інституту виборів як такого. На цю обставину вказували в той час багато політики, зокрема, відомий лідер опозиції

Володимир Рижков, який назвав в одному зі своїх виступів недовіру до виборів "фундаментальним". В якості доказу політик навів дані Левади-центру, який провів репрезентативне опитування москвичів напередодні та після виборів у Мосміськдуму в жовтні 2009 р., який, за його оцінкою, в цілому відображає і загальну картину по країні. З'ясувалося, що 62% москвичів (тобто 2/3) напередодні голосування вважали, що ніякої боротьби на виборах не буде, а місця в міському парламенті заздалегідь розподілені владою. Майже 40% очікували на виборах фальсифікацій і маніпуляцій (чесної боротьби чекали лише 17%). Опитування після виборів підтвердив факт масових фальсифікацій у Москві - явка на вибори була завищена в підсумкових протоколах на 7-8%. Таке положення, на думку Ст. Рижкова, найкращим чином свідчило про глибоку кризу збудованої за роки президентства Ст. Ст. Путіна авторитарної вертикалі влади".

У грудні 2007 р. кандидатом у Президенти РФ від партії "Єдина Росія" на майбутніх у 2008 р. чергових президентських виборах з ініціативи В. о. Путіна був висунутий Д. А. Медведєв. березня 2008 р. в ході президентських виборів він був обраний на пост Президента РФ. В. о. Путін очолив Уряд РФ. У своїй інавгураційній промові Д. А. Медведєв заявив, що вважає своїм пріоритетним завданням на новій посаді подальший розвиток громадянських і економічних свобод, створення нових цивільних можливостей. В підтвердження оголошеного курсу новообраний Президент у перші ж дні свого президентства підписав низку законів та указів, що безпосередньо стосуються соціальної сфери. До них ставилися: Федеральний закон, що передбачає забезпечення житлом за рахунок коштів федерального бюджету всіх потребуючих поліпшення житлових умов ветеранів Великої Вітчизняної війни до травня 2010 р., Указ "Про заходи щодо розвитку житлового будівництва". Ці та ряд інших популярних заходів нового Президента покликані були, з одного боку, підкреслити спадкоємність його соціальної політики з політикою свого попередника, з іншого - були спробою відповіді на турбувало суспільство питання, хто ж залишається в державі "головним" після відходу з поста президента Ст. Ст. Путіна. Строго кажучи, багато дії нового Президента відображали, як вже тоді було помічено, його прагнення вийти з "тіні Путіна". Відображенням цього прагнення до політичної самостійності став проголошений Д. А. Медведєвим восени 2009 р. у статті під характерною назвою "Росія, вперед!" курс на "модернізацію", в дійсності мав на увазі більш широке політичний зміст, не ограничивавшее проголошену модернізацію лише сферою економіки.

Президентство Д. А. Медведєва починалося у вкрай несприятливій обстановці в умовах світової фінансової кризи 2008 р., під впливом якого виявилася російська економіка. До часу вступу Д. А. Медведєва на посаду Президента РФ до краю загострилися відносини Росії з Грузней, що вилилися в російсько-грузинський військовий конфлікт у серпні 2008 р. спостерігалося наодинці життєвого рівня основної маси населення, процвітала корупція на всіх рівнях влади та управління. Згідно опублікованому у вересні 2008 р. доповіді міжнародної неурядової організації по боротьбі з корупцією transparency International", Росія кваліфікувалася як одна з країн з високим рівнем корупції, яка посідала 147-е місце рейтингу 180 країн - її індекс становив 2,1 бала, що на 0,2 бала було менше ніж в попередньому році, коли країна займала 143-е місце (у 2010 р. Росія зайняла 154-е місце з 180). Виступаючи зі вступним словом па засіданні Ради з протидії корупції 30 вересня 2008 р., Д. Л. Медведєв змушений був констатувати: "Корупція в нашій країні набула не просто масштабні форми, масштабний характер, вона стала звичним, буденним явищем, яке характеризує саму життя в нашому суспільстві".

До числа основних перетворень, проведених у період президентства Д. А. Медведєва, слід віднести зміну терміну повноважень Президента РФ і Державної Думи, запровадження практики регулярних звітів уряду про результати своєї діяльності, ліквідацію Департаменту по боротьбі з організованою злочинністю і тероризмом і всіх його регіональних структур та управлінь (УБОНов), освіта новою (восьмого) Північно-Кавказького федерального округу, виділеного зі складу Південного федерального округа2, перетворення міліції в поліцію. Більшість з названих перетворень були по-різному сприйняті в Росії і світовим співтовариством, викликали гострі дискусії в російському суспільстві і всередині політичної еліти.

11 листопада 2008 р. Президент Медведєв вніс до Держдуми проекти законів про поправки до Конституції РФ: "Про зміну терміну повноважень Президента Російської Федерації і Державної Думи" і "Про контрольні повноваження Державної Думи відносно Уряду Російської Федерації". 30 грудня 2008 р. Федеральний конституційний закон про поправку до Конституції Російської Федерації "Про зміну терміну повноважень Президента Російської Федерації і Державної Думи" був підписаний Д. А. Медведєвим і вступив в силу на наступний день. Згідно внесеним поправок до Конституції країни, повноваження Президента були продовжені до шести років, Державної Думи - до п'яти років. Одночасно в Конституції у відповідності з Федеральним конституційним законом "Про контрольні повноваження Державної Думи відносно Уряду Російської Федерації" було введено принципово нове положення про щорічні звіти Уряду про результати своєї діяльності з метою підвищити відповідальність Уряду перед парламентом.

7 серпня 2010 р. в Інтернеті у відкритому доступі з можливістю коментування був опублікований проект федерального закону "Про поліції", покликаний замінити чинний закон "Про міліцію". Згідно з опитуванням, проведеному ВЦИОМ 14-15 серпня 2010 р., 63% росіян вважали, що перейменування міліції в поліцію нічого не змінить, і в роботі відомства все залишиться як і раніше. За оцінкою експертів, новий законопроект значно посилював централізацію органів внутрішніх справ. Зокрема, на відміну від міліції, частково підпорядкованої влади суб'єкта Федерації, поліція з органами державної влади суб'єкта Федерації відповідно до законопроекту ніяк не була пов'язана. Скасовувалися інститути міліції громадської безпеки та кримінальної міліції. Завдяки проведеним онлайн-обговорення законопроекту "Про поліцію", в якому взяло участь близько 5 млн людей (явище, унікальне для Росії), багато його початкові положення, пов'язані з повноваженнями нової структури, зазнали значні зміни. 7 лютого 2011 р. Федеральний закон "Про поліції" був підписаний Президентом Росії і вступив в дію з 1 березня.

24 вересня 2011 р. на черговому з'їзді "Єдиної Росії" було оголошено, що на президентських виборах в 2012 р. свою кандидатуру на пост Президента РФ виставить Ст. Ст. Путін, а Уряд у разі його перемоги очолить чинний Президент Д. А. Медведєв. Також Д. А. Медведєв прийняв пропозицію Ст. Ст. Путіна очолити партію "Єдина Росія" на майбутніх у грудні виборах в Державну Думу.

Починаючи з грудня 2011 р. у Москві та інших великих містах Росії проходили мітинги і демонстрації, учасники яких висловлювали своє обурення передбачуваними фальсифікаціями на користь "путінської партії" Єдина Росія" в ході майбутніх парламентських виборів. Лідери опозиції та громадські діячі закликали до відставки Путіна. Основні причини, що змусили вийти сотні тисяч демонстрантів на площі Москви, Санкт-Петербурга та інших великих міст Росії, - адміністративний свавілля, корупція, беззахисність людей, падіння життєвого рівня.

Відбулися 4 грудня 2011 р. вибори в Державну Думу Федеральних Зборів Російської Федерації шостого скликання підтвердили побоювання кремлівських політичних технологів, пов'язані з наростанням у суспільстві критичної маси, падінням довіри до політичного режиму, ассоциировавшемуся у багатьох з партією "Єдина Росія", рейтинг якої неухильно знижувався протягом всієї виборчої кампанії. На виборах, незважаючи на мали місце порушення, велика частина яких була зроблена на користь партії влади, політична партія "Єдина Росія" у порівнянні з виборами у Державну Думу в грудні 2007 р. недорахувалася 12 млн 266 тис. голосів виборців, або майже 15,0% і 77 депутатських мандатів. Партія не змогла подолати навіть рубіж у 50% від числа тих, що проголосували і отримала 49,3% голосів виборців, а з урахуванням 7-відсоткового загороджувального бар'єра отримала 52,9% депутатських мандатів (три політичні партії, що отримали в сукупності 5% голосів виборців, не були допущені до розподілу депутатських мандатів; 1,57% виборчих бюлетенів були визнані недійсними; при цьому відповідні їм мандати були розподілені між політичними партіями, які отримали таке право пропорційно числу отриманих ними голосів виборців).

Результати виборів у Державну Думу і тривали масові протести, виливалися на площі і вулиці російських міст, змусили федеральну владу визнати необхідність внесення змін в існуючу політичну систему. Було заявлено про необхідність проведення політичної реформи, що передбачала відновлення прямих виборів голів регіонів, демократизацію партійної системи і в першу чергу спрощення процедури реєстрації політичних партій, розширення прав нижньої палати парламенту в питаннях формування уряду.

На виборах Президента Росії, які відбулися 4 березня 2012 р., В. о. Путін переміг у першому турі, набравши понад 63% голосів виборців (за Р. А. Зюганова проголосували понад 17% виборців, за М. Д. Прохорова - більше 7%, лідер ЛДПР Ст. Ст. Жириновський отримав більше 6% голосів виборців). Кандидат в Президенти Росії Р. А. Зюганов, лідери партії "Яблуко", інших політичних і громадських організацій заявили, що на результат виборів вплинули порушення під час їх проведення і під час передвиборної кампанії.

Незадовго до інавгурації і вступу Ст. Ст. Путіна на посаду Президента Росії чинним президентом Д. Л. медведєв підписав Федеральний закон, що передбачає повернення прямих виборів голів регіонів. Перші вибори вищих посадових осіб пропали у другу неділю жовтня 2012 р. в тих суб'єктах РФ, де термін повноважень діючих вищих посадових осіб закінчується з 1 червня (з дня набрання чинності даного Федерального закону) по 31 грудня 2012 р.

7 травня 2012 р. В. о. Путін вступив на посаду Президента Росії. 8 травня Державна Дума дала згоду Президенту РФ на призначення Д. А. Медведєва Головою Уряду РФ. За результатами голосування за призначення Д. А. Медведєва проголосували 299 депутатів (необхідно не менше 226 голосів), проти - 144 депутата Державної Думи (кандидатуру Д. А. Медведєва підтримали "Єдина Росія" і ЛДПР, майже всі депутати фракції "Справедлива Росія"" і депутати від КПРФ проголосували проти).

Хоча час для всебічного та об'єктивного узагальнення результатів сталися змін у політичному та економічному житті пострадянської Росії ще не настав, не можна не бачити всієї складності і суперечливості демократичного транзиту російського суспільства в новому тисячолітті. Поки немає підстав говорити про формування в країні стабільного національного консенсусу щодо базових цінностей. Сучасне російське суспільство зберігає гетерогенний характер. Це спочатку обумовлює тимчасовий, несталий характер досягнутої стабілізації, за якою можуть послідувати новий період нестабільності, важко прогнозовані різкі зміни політичної кон'юнктури.

Складність ситуації посилюється тим, що сьогодні правляча еліта Росії не має скільки-небудь певній, концептуально обґрунтованої національно-державної ідеї, що не може не заважати ясного усвідомлення напрямки і стратегії розвитку суспільства, вироблення оптимальних шляхів подальшого його реформування. Тому дуже важливими представляються, по-перше, елітне згода щодо загальних цілей розвитку країни і засобів їх досягнення, по-друге, всебічний розвиток громадянського суспільства в Росії як головного умови стабільності демократичного процесу, що в свою чергу передбачає досягнення та збереження громадянської злагоди, в тому числі (і в першу чергу) наявність консенсусу з основних питань модернізації російського суспільства.

 
< Попередня   ЗМІСТ

Схожі тими

Російська Федерація на шляху до демократичного державі. Особливості формування нової системи державного управління
ПРЕДМЕТ ТА СИСТЕМА КУРСУ "ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ"
Етапи реформування системи соціальних платежів в період економічної реформи в Російській Федерації (1992-2012 роки)
Економічний розвиток Російської Федерації у 2000-2010 рр.
Економічний розвиток Російської Федерації в 1999-2000 рр.
Державне управління і політична культура суспільства: загальне та особливе у формуванні традиційних основ російської державності
Закони Російської Федерації
Постулати законодавства Російської Федерації про адміністративні правопорушення
Становлення російського самодержавства і станового управління суспільством. система центральних і місцевих органів влади в московській державі в ХV-ХVІ ст.
Система і структура органів прокуратури Російської Федерації
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси