Меню
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія Сходу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Феномен Японії

Те, що обійшлося Китаю так дорого, Японією було досягнуто з завидною легкістю, причому виявилося для неї лише певним стартовим рівнем, в досить скорому часі не просто довго, але і залишеним далеко позаду. Японія - єдина з неєвропейських країн, чий розвиток вже до рубежу XIX-XX ст. дозволило їй не просто зрівнятися з провідними європейськими державами, але і стати однією з найбільш впливових і успішно розвиваються буржуазно-демократичних країн світу. Так у чому ж розгадка феномена Японії? Звичайно, мова повинна йти про складному комплексі причин, про унікальному збігу сприятливих умов і обставин, що визначили успіх Японії в ті вельми несприятливі для розвитку неєвропейського світу десятиліття активної експансії європейських держав, які ознаменували собою колоніальний поділ світу і насильницьке втягування внутрішньо не готові до цього країн в жорсткі мережі світового капіталістичного господарства. Зовні, по суті своїй, ситуація була в принципі однаковою для всіх, хоча кожна з країн Сходу переносила її по-своєму і мала власну долю, як правило, досить незавидну. Винятком виявилася Японія, тому не дивно, що її доля заслуговує особливого, спеціального аналізу.

Японія, як і Китай, відкривалася капіталістичною Європою двічі. Перший раз це було в XVI ст. і супроводжувалось знайомством з християнської (католицької, переважно в її єзуїтській модифікації) релігійною культурою і з досягненнями європейської науки і техніки того часу. Другий раз - після тривалих століть закриття країни і офіційних обмежень на зносини з Заходом. Інтенсивні контакти почалися лише в середині XIX ст. Проте, на відміну від Китаю, ізоляція Японії від європейського світу не тільки не була абсолютною (втім, абсолютної вона не була і в Китаї), але і не супроводжувалася зарозумілим офіційним відторгненням всього іноземного, демонстративною зневагою по відношенню до нього. Навпаки, японці, які звикли брати в інших народів (насамперед з Китаю) все корисне і придатне для власного розвитку і не бачили в тому нічого поганого або принизливого, активно продовжували слідувати цьому сприятливому для себе принципом і в період формального закриття країни від впливів Заходу. Більше того, саме протягом століть закриття тривали енергійні контакти японців з господствовавшими в південно-східноазіатському регіоні голландцями, а результатом подібних контактів виявилося досить широке і енергійне поширення в Японії досягнень західної науки і техніки, що отримала найменування голландської науки (рангакуся). Таким чином, можна сформулювати перше з сприятливих обставин, що сприяли формуванню феномену Японії. Це вихована століттями схильність до активних корисним запозиченнями ззовні при відсутності характерного для Китаю шанування власної мудрості і зневаги до представників інших культур.

Острівне положення Японії, що обумовило периферійність статусу країни в системі далекосхідної цивілізації і викликало до життя щойно згадану схильність до корисних запозичень, мало своїм наслідком і ще одна важлива обставина. Це особлива роль торгівлі і мореплавання (згадаймо про ту роль, яку те і інше в свій час зіграло в долях фінікійців та давніх греків). Взагалі-то формально торговці в Японії, як і в Китаї, займали принижене становище. Серед офіційно визнаних станів (самураї - селяни - ремісники - торговці) їм належало останнє місце. Тим не менш реальний статус торговців був кращим, ніж у Китаї, так як їх підтримували зацікавлені в розвитку своїх князівств всесильні дайме. Ці останні не тільки надавали відповідні пільги своїм містам та їх торговельного люду, але і піклувалися про розвиток морської торгівлі. Слабкість же централізованої влади і специфіка сьогунату як системи, орієнтованої перш за все на підтримку військової сили і збереження статус-кво у відносинах з впливовими дайме, об'єктивно сприяли тому, що в пізньосередньовічної Японії торгівля і мореплавання були чимось на зразок приватного підприємництва (хоча і не цілком такого, як у Західній Європі), який перебував під верховною опікою зацікавлених у цьому князів.

Щось схоже було в ті ж століття і у відносинах Китаю з країнами південних морів, де активно діяли китайські торговці. Але якщо китайці були при цьому формально не пов'язані з владою імперії і навіть як би офіційно виключалися зі сфери їхньої уваги, то з японцями справа йшла інакше. Менш численні і більш тісно пов'язані з рідними місцями, вони знаходилися під заступництвом своїх дайме, що вже в XVII ст. призвело до виникнення в Японії багатих торгових будинків, у тому числі знаменитих згодом Міцуї та Сумітомо. Саме через посередництво зв'язків такого роду торговців із зовнішнім світом здійснювалися, зокрема, і контакти з голландцями, проникали і запозичувалися досягнення європейської науки і техніки. Цей важливий фактор, який зіграв свою серйозну роль у феномені Японії, слід було б у загальних рисах охарактеризувати приблизно так. Торгівля і мореплавання японців, які, як і у випадку з китайцями в ті ж століття і в тому ж регіоні, мали виразний характер приватнопідприємницької діяльності, спиралися на активну підтримку з боку можновладців у Японії. Це не могло не зіграти певної ролі в зміцненні формального і, головне, реального статусу торговців в цій країні.

Отже, японські торговці і покровительствовавшие їм князі вели частнопредпринимательскую за характером активну зовнішню торгівлю і запозичували досягнення західної (голландської) науки і техніки. Це були насамперед ті з них, що сприяли розвитку торговельно-підприємницької господарсько-економічної діяльності, включаючи плантаційне господарство, гірничодобувні промисли і металургію, суднобудування, виготовлення зброї. Ті ж галузі економіки розвивалися і зусиллями централізованої влади, сьогунату, тобто були об'єктом уваги з боку держави і являли собою невід'ємну частину державної економіки, добре відомої у традиційній Японії, як і на всьому Сході. Однак суттєва різниця полягала в тому, що, порівняно з Китаєм, держава в Японії було дещо іншим, причому різниця була на користь частнопредпринимательского початку.

Як про те вже йшлося в першому томі, в Японії з ряду серйозних причин не могла сформуватися чиновницько-бюрократична система влади з відповідним апаратом адміністраторів, який при цьому рекрутувався б по китайській моделі за допомогою системи іспитів. Альтернативою тут виявилася система військової влади у формі сьогунату, де функції урядовців виконували в основному самураї, воїни-лицарі, з характерним для них кодексом військової доблесті і лицарського боргу (бусідо). Простуючи за основними параметрами до китайської традиції (вірність обов'язку честі, відданості панові, повагу до старшого, культ доброчесності, готовність віддати життя в ім'я дотримання прийнятих норм поведінки), кодекс самураїв, однак, був самобутнім явищем. Він лише зовні відповідав вимогам конфуціанства, по суті ж відводив самураїв у бік виконання ними військової і військово-феодальної функції, що цілком відповідало реаліям Японії, але кардинально відрізняло її від Китаю. Практично це означає, що в Японії не склалося всеосяжного держави з його тотальним контролем над населенням. Того самого держави, яка в Китаї сковувало китайських торговців і дозволяло їм виявляти свої потенції лише там і тоді, де і коли сильної опіки держави не відчувалося, тобто поза Китаю, насамперед у країнах південних морів. Відсутність такої держави в Японії зіграло важливу роль в успіхи цієї країни, особливо після реставрації Мейдзі, коли створювались заново держава на чолі з імператором не тільки не було обтяжене багатовіковими традиціями бюрократизму з усіма властивими їй вадами, включаючи відсталість і корупцію, але, навпаки, було широко відкрито для корисних запозичень.

Саме ці запозичення, що хлинули потоком в кінці XIX ст., багато в чому сприяли створенню державного апарату на нових засадах, включаючи європейські принципи конституційної монархії, громадянського суспільства, демократичної процедури і т. п. В роки енергійного натиску колоніалізму Японія виявилася в умовах національного піднесення, швидке зростання і внутрішнього розвитку. Це вигідно відрізняло її від переважної більшості інших країн Сходу, які перебували в ту пору в стані занепаду, настільки полегшив колонізаторам здійснення їхніх цілей. Якщо додати до цього, що убогі природні ресурси не робили в очах колоніальних держав Японію привабливою, то на поверхню виступить ще один важливий фактор, який зіграв свою роль у феномені Японії. В силу ряду причин ця країна опинилася поза пильної уваги колонізаторів.

Зрозуміло, з часом європейські держави зайняли свої позиції в економіці Японії, але не їхніми зусиллями тут здійснювався процес енергійної внутрішньої трансформації традиційної структури. Він реалізувався зусиллями молодого ориентировавшегося на європейські стандарти держави, здійснив низку радикальних реформ, а також стараннями досить підготовлених до згаданої трансформації торгово-промислових кіл, чимале місце в ряду яких посіли і вчорашні дайме і самураї.

Що ж стосується нового японського держави, що прийшов на зміну багатовіковому сегунату, то про нього варто сказати особливо. Це було для Сходу дійсно незвичайне держава. Не мало в минулому власних традицій і готове йти на розрив з цим минулим (з системою сьогунату), японське держава свідомо орієнтувався на інші стандарти, на запозичення з Заходу, що проявилося у тому числі в його відносинах з частнопредпринимательским сектором народного господарства. Крім того, якщо у всіх без винятку країнах Сходу традиційне держава прагнуло - і, як правило, було змушене - зосередити в своїх руках контроль над трансформаційною економікою, будувати нові промислові підприємства і взагалі керувати господарством країни, то в Японії справа йшла зовсім інакше. Розпродаж державних підприємств в руки приватних фірм була важливим сигналом, який свідчить про те, що Японія цілком усвідомлює переваги та економічну ефективність приватнокапіталістичну форми управління економікою. Більш того, держава не тільки легко змирилися з втратою контролю над економікою, що бурхливо розвивається країни, але було навіть цілком задоволений цим процесом, готова активно сприяти йому. Головними ж функціями японської держави з кінця XIX ст. стали ті, що характерні саме для суспільства західного типу, політичні функції, тобто здійснення політики, в якій перш за все зацікавлені беруть у свої руки турботу про економіку країни приватні предбуржуазные власники нової Японії.

І тут настав час перейти до ще одного важливого фактору, що визначив не тільки феномен Японії як такої, але і вигляд японської імперії, коли вона виникла, її агресивну політику в першій половині XX, так і в кінці XIX ст. Мова піде про все ту ж військової функції, про яку вже згадувалося у зв'язку з оцінкою статусу і позицій самураїв у традиційній Японії. Звідки в Японії настільки сильна, розвинена військова традиція? Чому конфуціанство саме в цьому найважливішому для себе пункті, в будівництві централізованої бюрократичної адміністрації, виявилося змушене відступити? Можна було б уявити діло таким чином, що тут зіграв свою роль основний ідейний суперник конфуціанства в Японії, буддизм, протягом ряду століть колишній офіційною ідеологією сьогунату. У цьому є певний резон, бо добре відомо, що буддизм у його специфічній японської формі дзен-буддизму (варіант китайського чань-буддизму) зіграв дуже істотну роль у вихованні поколінь самураїв, які проходили вишкіл у дзэнских монастирях з їх суворої орієнтацією на дисципліну і дотримання наставнику. Але якщо навіть так, то не можна звільнитися від думки, що сам буддизм, настільки невоинственный по своїй суті, по доктринальної його основі, став войовничим саме в умовах Японії. Чому ж?

Мабуть, вирішальну роль тут відіграли історичні умови становлення Японії як держави, розчленованість країни на острови і постійна політична ворожнеча впливових сил при спільній не стільки слабкою, скільки недостатньо сильної і ефективної влади центру. Все це сприяло виходу на передній план військової функції в її настільки специфічною для Японії військово-феодальної формі, багато в чому схожій з Китаєм часів Чуньцю або з середньовіччям в Західній Європі. Принципи військової доблесті опрацьовувалися століттями, досягнувши досконалості у вигляді згадуваного вже кодексу бусідо, зведення норм поведінки самурая (аж до харакірі). Не зникли вони і після реставрації Мейдзі. Звичайно, ліквідація сьогунату і реформа японської армії зіграли свою роль, проте дух бусідо не пішов у минуле. Навпаки, з виходом на передній план знаходилася в стані повного занепаду національної японській релігії - синтоїзму (варіант китайського даосизму), з його культом імператора як нащадка богині Аматерасу, військовий дух японців як би знайшов новий зміст. Всі воїни країни, в тому числі вчорашні самураї і їх нащадки, які стали офіцерським корпусом нової армії, повинні були бути готові померти в ім'я величі нової Японії та її імператора. Звідси той дух мілітаризму, та відверта агресивність, які стали проявлятися в зовнішній політиці Японії у міру розвитку економічної і насамперед військово-економічної бази цієї країни в кінці XIX ст.

Вийшовши на простори континентальної Азії, буржуазна Японія з кінця XIX і особливо в першій половині XX ст. стала відверто демонструвати не тільки свої економічні успіхи, хоча вони були дуже помітні, і навіть не стільки свої запозичені у європейців форми організації держави і суспільства, що приваблювало до неї симпатії багатьох реформаторів і революціонерів різних країн Азії, в першу чергу китайських. Вона демонструвала світові середньовічну за рівнем жорстокості військову традицію, норми якої зводилися до безжалісного знищення як переможених воїнів, так і цивільного населення в завойованих країнах, що особливо було помітно на прикладі Китаю. Невідомо, як далеко завели б Японію цей харчувався її традицією і властивий поза її хіба лише кочівникам агресивно-мілітарний дух і відповідна зовнішня політика, якби не поразка країни у Другій світовій війні. Воно послужило вихідним пунктом вимушеної трансформації суспільства і свого роду завершальним ключовим акордом в тому процесі, який можна назвати феноменом Японії.

Поразка Японії, як згадувалося, призвело до корінної ломки внутрішньої структури. Окупаційні власті США на чолі з генералом Макартуром і його командою чимало зробили для того, щоб прищепити японцям буржуазно-демократичні норми поведінки та заодно витравити той мілітарний дух, який зіграв свою роль у попередні поразки десятиліття. Результатом перетворень з'явився вихід на передній план тих стандартів і характерних рис японського способу життя, які в підсумку й зумовили бурхливий процвітання країни в другій половині XX ст. Мова про відродження традицій, гармонійно сочетавшихся з тими необхідними запозиченнями, без яких ефективне функціонування капіталізму неможливо. На відміну від Китаю, тривалий час ставився до будь-яких запозичень обережно і вельми негативно, Японія рішуче взяла ті з них, які для неї в нових умовах життєво необхідні і сприяли подальшому розвитку ліберально-демократичних правових і політичних норм, процедур і гарантій існування власника. Розвиток у цьому напрямку привело до індивідуалізації молодого покоління країни (феномен, викликає неабияку стурбованість у сучасній Японії), а його можливі деструктивні наслідки були значною мірою компенсовані традиційної колективістської етикою, конфуціанським патерналізмом. Поєднання запозиченого і свого в японських умовах виявилося досить гармонійним. Японська фірма діє сьогодні на ринку як власник, але в той же час являє собою щось на зразок традиційної соціальної корпорації, побудованої на принципі патерналізму та взаємної підтримки нижчих і вищих заради успіху загальної справи, тобто процвітання фірми.

Японське держава, будучи змушений рішуче відмовитися від агресивної зовнішньої політики, енергійно перемкнуло свою активність на підтримку економічної діяльності фірм, у свою чергу, виступаючи по відношенню до них все в тій же звичної функції загального батька в рамках патерналістських взаємозв'язків. І це знову-таки виявилося не тільки гармонійним, але й економічно вельми ефективним. Не втручаючись в економіку безпосередньо, держава всіляко сприяє її процвітанню, розумно при цьому перерозподіляючи в інтересах суспільства в цілому одержувані від згаданого процвітання величезні доходи. Демілітаризовані нащадки японських самураїв, придбавши необхідну підготовку та навички, зайняли своє місце в лавах службовців все тих же фірм ("самураї з портфелями", як їх нерідко називають) і відповідно переключили свою активність виробляє, конструктивне русло. У чому висхідний до традиційної конфуціанської дисципліни, культурі та етиці праці поведінку робітників, набагато більш схильних до щирої співпраці з фірмою, ніж до боротьби з її верхівкою в ім'я відстоювання своїх прав, теж вносить чималий вклад у процвітання країни. Словом, радикальна переорієнтація японської активності в мирне русло дала безцінні плоди, перетворивши сучасну Японію в передову по багатьом параметрам країну, включаючи найпрестижніші і сучасні наукомісткі галузі виробництва, новітню технологію, соціально-психологічний комфорт.

Зрозуміло, у сучасній Японії є свої проблеми. Але феномен Японії важлива у тому відношенні, що він як би висвітлює внутрішні потенції еволюції, які певною мірою властиві всієї далекосхідної цивілізації. В кінцевому рахунку ці потенції зобов'язані своїм існуванням специфічної світоглядної і соціально-етичної орієнтації, що склалася ще в стародавньому Китаї і розвиненою потім конфуціанством. У тому, що справа йде саме так, переконують самі японці з їх досвідом, навичками, дисципліною, їх запозиченими від конфуціанства (і не деформованими буддизмом або синтоизмом) етикою праці і побуту, практикою патерналізму. В цьому ж переконують сучасні темпи і особливості розвитку ряду інших країн конфуціанського культурного кола, від Сінгапуру до Південної Кореї, так і нечувані темпи перетворень і розвитку в сучасному Китаї. Інші регіони неєвропейського світу, включаючи і Латинську Америку, нічого схожого продемонструвати не в змозі. Не становлять винятку в цьому сенсі і країни, що розбагатіли на нафтодоларах, чиї успіхи багато в чому засновані на працю найманців з інших регіонів, в тому числі і з Далекого Сходу (маються на увазі, зокрема, корейці).

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

ЕКОНОМІКА ЯПОНІЇ
ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ЯПОНІЇ
Елементи фінансової системи Японії
Феномен глобалізації
Характеристика пам'яті як феномена
Освіта як соціальний феномен
Основний феномен пізнання: світ з хаосу
Дитинство як культурно-історичний феномен
Художня творчість як феномен культури
Появу феномена постмодерну (постмодернізму) в культурі
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси