Меню
Головна
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 14. Теорії макроекономічної рівноваги

Макроекономічна рівновага є центральною проблемою суспільного відтворення. Це ключова категорія економічної теорії і економічної політики, що характеризує збалансованість і пропорційність економічних процесів виробництва і споживання, пропозиції та попиту, виробничих витрат і результатів, матеріально-речових і грошових потоків.

Макроекономічна рівновага: види та моделі

Рівновага відображає той вибір, який влаштовує всіх суб'єктів господарювання. Розрізняють ідеальне і реальне рівноваги.

Ідеальне (теоретично, бажане) рівновага досягається через економічну поведінку суб'єктів господарювання при повній оптимальної реалізації їх інтересів у всіх структурних елементах, секторах, сферах національного господарства.

Досягнення такої рівноваги передбачається при дотриманні наступних умов відтворення:

o усі споживачі повинні знайти на ринку предмети споживання;

o всі підприємці повинні знайти на ринку фактори виробництва;

o весь продукт минулого року повинен бути реалізований. Ідеальне рівновагу виходить з передумов досконалої

o конкуренції і відсутності екстерналій (побічних ефектів для інших господарюючих суб'єктів). У реальній економіці спостерігаються різні порушення цих вимог. Досвід показує, що не існує таких явищ, як досконала конкуренція і "чистий ринок". Велика роль позитивних і негативних побічних ефектів підприємницької діяльності. Циклічні і структурні кризи, інфляція виводять економіку зі стану збалансованості. Разом з тим навіть в умовах цих диспропорцій економічну систему можна навести динамічну рівновагу, яке буде відображати ринкові реалії з усіма їхніми суперечностями.

Реальне макроекономічна рівновага - це рівновага, що встановлюється в національній економіці в умовах недосконалої конкуренції при узгодженні зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на ринок.

Економісти розрізняють приватну і загальну рівновагу.

Приватним називається рівновага на окремо взятому ринку товарів, послуг, факторів виробництва.

Загальна рівновага є одночасна рівновага на всіх ринках, рівновага економічної системи в цілому, або макроекономічну рівновагу.

Розбіжність реального рівноваги з ідеальним не применшує важливості теоретичного аналізу закономірностей суспільного відтворення і вироблення абстрактних схем і моделей макроекономічної рівноваги. Ці моделі допомагають зрозуміти механізм саморегуляції національної економіки, виявити фактори відхилення реальних процесів від ідеальних, сформувати оптимальну економічну політику.

Кожна економічна система являє собою взаємозв'язок різних суб'єктів господарювання або, інакше кажучи, господарських (виробничих) одиниць. Їх поведінка однотипно: вони пристосовуються до платоспроможного попиту і в той же час прагнуть забезпечити собі постійний і стійкий дохід. Підприємства пов'язані між собою поставками, грошовими відносинами. В цих умовах можливості збільшення виробництва в одній господарській одиниці повинні кореспондуватися з такими ж процесами в суміжних виробництвах, у транспортному забезпеченні. Якщо врахувати, що для виробництва будь-якого кінцевого продукту необхідна взаємозв'язок від 200 до 500 підприємств, то можна уявити, який загальний масштаб взаємозв'язків господарських одиниць. Ці зв'язки в умовах ринку дуже рухливі, тим більше що кожна виробнича одиниця володіє певною автономністю. Якщо при збереженні такої рухливості в умовах дії ринкових механізмів забезпечується стабільний розвиток всієї економічної системи, то ми говоримо про збалансоване, рівноважному зростанні економіки.

Рівноважний, збалансований ріст досяжний при різних комбінаціях ресурсів. Результат виходить різний, тому збалансованість може бути досягнута при різній ефективності виробництва. Таким чином, збалансований ріст і ефективний зростання - не тотожні поняття.

Збалансованість, або рівновага, характеризує стан економічної системи як цілісного організму, як сукупність локальних взаємозалежних підсистем, які характеризуються необхідні, стійкі, повторювані причинно-обумовленими зв'язками між економічними явищами і регулюються законами локального характеру (наприклад, законом заміщення факторів виробництва). Ці закони зазвичай характеризують розвиток окремої підсистеми або рух її внутрішніх елементів.

Повна економічна рівновага - структурний оптимум господарської системи, до якого суспільство прагне, але ніколи повністю не досягає у зв'язку з постійною зміною самого "оптимуму" як ідеалу пропорційності.

Щоб економіка розвивалася збалансовано, вона повинна спиратися на резерви, які необхідні для економічного маневру. У цьому випадку насичений ринок, на якому передбачається деякий надлишок товарів в порівнянні з попитом, створює в країні стабільність господарських зв'язків. Наявність запасу необхідних ресурсів локалізує збої виробництва, не дає їм поширитися на широку ланцюг пов'язаних між собою поділом праці господарських ланок. Такий вид надвиробництва блокує виникла диспропорційність, що, природно, зміцнює стійкість економічної системи.

При насиченому ринку зростає роль господарського договору. У ситуації, коли складність полягає не в тому, щоб купити товар, а в тому, щоб його продати, порушення господарського договору означало б зменшення можливостей продажу, тобто вело б до втрати доходів і позбавляло б підприємство конкурентоспроможності. Отже, в умовах насиченої економіки господарський договір суворо дотримується і стає реальним координатором діяльності підприємств.

Якщо насичений ринок надмірно накопичує запаси ресурсів, то відбувається їх омертвіння. В такій ситуації не всі продуктивні сили суспільства використовуються досить ефективно. Зростання матеріальних запасів стає сигналом, який свідчить про те, що рівноважний зростання відбувається при неефективному використанні ресурсів. Про таку економічну систему говорять, що її структура надлишкова, а тому не забезпечує ефективного зростання.

Може спостерігатися і інший варіант розвитку, коли зменшуються запаси в кожному виробничому ланці. Якщо цей процес відбувається на науковій основі (приклад - Японія, яка має на підприємствах всього лише добовий запас оборотних коштів) при дотриманні чіткої координації роботи підприємств, то країна добивається збільшення виходу кінцевого продукту.

Слабкість функціонування організованої таким чином економічної системи полягає в тому, що невеликі збої в координації дадуть загальне падіння виробництва, бо ця система не захищена запасами. Її характеризує так звана недостатня структура, яка крихка і недостатньо захищена від збоїв виробництва. У ті моменти, коли її складові збалансовані і система розвивається стабільно, вона дає більш високий економічний ріст.

Ці особливості розвитку економічних систем породжують протиріччя: прагнення досягти стабілізації господарських процесів, їх сталого узгодження і в той же час не відстати в науково-технічному прогресі, що вимагає нових виробничих рішень, нових господарських зв'язків і одночасно відмови від застарілих.

Отже, без рівноваги, збалансованості розвиток суспільства як системи неможливо. НТП цю систему підриває, але одночасно виводить країну на нові рубежі економічного зростання, які знову-таки вимагають забезпечення загальної рівноваги. Таким чином, проблеми збалансованого рівноважного зростання та ефективного зростання не завжди вирішуються одночасно. Але в довгостроковому періоді для суспільства характерно прагнення до рівноваги різних блоків економічної структури при русі НТП.

Макроекономічний аналіз рівноваги здійснюється за допомогою агрегування, або формування сукупних показників, званих агрегатами. Найважливішими агрегатами є:

o реальний обсяг національного виробництва, який об'єднує рівноважні кількості товарів і послуг;

o рівень цін (агрегатні ціни) всієї сукупності товарів і послуг.

Перший напрямок, що досліджує механізм рівноваги економічної системи, пов'язане з класичною економічною школою. Вона зародилася на перших етапах розвитку капіталізму. У той період ринок повільно насичувався, не приводячи до криз надвиробництва. Класики вважали, що ринок спроможний сам, без економічних спадів відновлювати рівновагу. Ця думка образно була виражена А. Смітом як закон "невидимої руки", який розподіляє ресурси відповідно до потреб суспільства і попиту, створюючи тим самим порядок серед хаосу економічного життя. Суспільство не захищене від спаду, оскільки механізм саморегулювання призводить обсяг випускаємої продукції до рівня, що відповідає повній зайнятості. Якщо економіка сама справляється зі своїми проблемами, то державне втручання в господарські процеси повинне бути зведене до мінімуму, що забезпечує розвиток країни як єдиного цілого.

Класична модель розглядається як складна система, що складається із взаємопов'язаних підсистем, кожна з яких характеризує стан того або іншого ринку. По завершенні аналізу кожного з ринків визначаються умови мікроекономічного рівноваги і виробляються практичні рекомендації по його збереженню і підтримці.

Основою класичної моделі є модель Ж. Б. Сея, в якій передбачається рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції (рис. 14.1). Якщо відкласти показники сукупного попиту AD та сукупної пропозиції AS на осях координат, то можна отримати графічну базу для вивчення рівня і динаміки суспільного виробництва, характеристики сукупного попиту і сукупної пропозиції, визначення умов загальної рівноваги економіки.

Рис. 14.1. Реальний обсяг виробництва

В сучасних умовах реальний обсяг виробництва зазвичай характеризують за допомогою показників "валовий національний продукт" або "валовий національний доход". Однак для оцінки стану та перспектив розвитку економіки не так важливий абсолютний розмір ВНП, темпи його зростання. Тому за абсциссе відкладають річні темпи приросту ВНП або національного доходу (рис. 14.1). За ординате ведуть відлік дефлятора ЗПС або річних темпів приросту цін. Таким чином, отримана система координат дає уявлення як про кількість матеріальних благ у суспільстві, так і про середньою ціною (рівні цін цих благ, що в підсумку дозволяє будувати криві попиту та пропозиції стосовно національній економіці в цілому.

Сукупний попит показує різні об'єми товарів і послуг, тобто реальний обсяг національного виробництва, який споживачі, підприємства і уряд готові купити при будь-якому можливому рівні цін.

Сукупна пропозиція - це рівень наявного реального об'єму виробництва при кожному можливому рівні ціп.

Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції дає точку загальної економічної рівноваги.

Аналогічно основним висновкам з мікроекономіки, макроекономічний аналіз дозволяє укласти, що більш високі ціни створюють стимули до розширення виробництва, і навпаки. Одночасно зростання цін за інших рівних умов веде до зниження рівня сукупного попиту. У нашому прикладі (див. рис. 14.1) рівновага економіки досягається при нульовій інфляції і 4%-му річному приросту реального ВНП. Такий стан економіки можна вважати оптимальним. Насправді рівновага може відбуватися в умовах, дуже далеких від ідеальних.

Класичний закон Сея, згідно з якою пропозиція сама по собі породжує попит, оскільки, реалізовуючи свій товар, продавець перетворюється потім у покупця, безумовно, справедливий, але тільки для натуральної економіки. В умовах розвинутого грошового обігу та грошової політики зв'язок між попитом і пропозицією не має такого безпосереднього характеру, оскільки блага тут обмінюються не один на одного, а на гроші. Сучасні прихильники Сея вважають, що цей закон буде діяти і зараз, якщо враховувати заощадження та інвестиції.

Для того щоб здійснити рівновага між сукупними попитом і пропозицією на товарному ринку, досить дотримуватися умова рівності національного доходу та сукупних витрат:

Y = Е.

Але національний дохід може бути використаний його одержувачами або для споживання З, або для заощадження S:

Y= С+ S.

В той же час весь обсяг національних витрат може бути спрямований на споживчі товари З і інвестиції I:

Е= С + I.

Якщо підставити отримані таким чином виразу умова рівноваги ринку і виключити загальну для обох частин рівності величину, то отримаємо

С + S = C + I;

S= I.

Останнє рівність являє собою так звану модель I = S (рівність інвестицій і заощаджень).

Для дослідження механізму, врівноважує заощадження та інвестиції, класики аналізують грошовий ринок, на якому пропозиція представлена заощадженнями, попит - інвестиціями, а ціна - нормою відсотка.

Динаміка ВНП і крива сукупної пропозиції дають уявлення про зміну зайнятості в суспільстві. При інших рівних умовах зростання ВНП пов'язаний зі збільшенням кількості робочих місць і скорочення безробіття, тоді як в періоди депресії та кризи безробіття швидко зростає. Рівень зайнятості зазвичай змінюється в тому ж напрямку, що і реальний ВНП, хоча проявляється з деяким часовим відставанням (лагом).

Перетин кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції визначає рівноважний обсяг випуску та рівень цін в економіці. При порушенні рівноваги в економіці, близькою до повної зайнятості, наприклад, в результаті зміни сукупного попиту, слідом за безпосередньою реакцією і встановленням короткострокової рівноваги триває рух до стану стійкого довгострокового рівноваги. Цей перехід здійснюється через зміну цін і враховується неокласиками в моделі AS-АD.

Неокласична точка зору, тобто точка зору сучасних класиків, також полягає в тому, що ринкова економіка не потребує державного регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ця позиція заснована на уявленні про ринковій системі як самонастраивающейся структурі. Ринкова економіка захищена від спаду, оскільки механізми саморегулювання постійно наводять обсяг випускаємої продукції до рівня, що відповідає повній зайнятості. Інструментами саморегулювання служать ціни, заробітна плата і процентна ставка, коливання яких в умовах конкуренції зрівняють попит і пропозицію на товарному, ресурсному і грошовому ринках і призведуть до ситуації повного і раціонального використання ресурсів.

Розглянемо ринок робочої сили як один з найважливіших ресурсних ринків. Оскільки економіка функціонує в режимі повної зайнятості, то пропозиція робочої сили є вертикальна пряма, що відображає наявні в країні трудові ресурси.

Припустимо, що відбулося скорочення сукупного попиту. Відповідно до цього падає обсяг виробництва та попит на робочу силу (рис. 14.2). Це, в свою чергу, веде до утворення безробіття та зниження ціни праці. Більш низька ціна праці знижує витрати підприємців на виробництво одиниці продукції, що дає змогу їм, по-перше, знизити ціни на товарному ринку (в результаті реальна заробітна плата залишиться колишньою) і (або), по-друге, найняти більше дешевої робочої сили і збільшити обсяг виробництва і обсяг зайнятості до колишнього рівня (передбачається, що безробітні швидше погодяться на більш низьку заробітну плату, ніж її повна відсутність в умовах безробіття). Таким чином, обсяг виробництва знову досягає попереднього рівня, що відповідає повній зайнятості, а спад виробництва і безробіття стають короткочасними явищами, для ходьби самою ринковою системою.

Рис. 14.2. Рівновага на ринку праці:

W - заробітна плата; L - кількість праці (кількість працівників);

LS - пропозиція праці; LD - попит на працю

Аналогічні процеси протікають на ринку товарів і послуг. При скороченні сукупного попиту обсяг виробництва падає, але в силу описаного процесу зниження витрат на оплату праці підприємець може без шкоди для себе знизити товарні ціпи і знову збільшити обсяг виробництва до рівня, що відповідає повній зайнятості.

На грошовому ринку рівновага досягається за рахунок гнучкості процентної ставки, яка балансує кількість накопичених у домогосподарств грошей (заощадження) і попиту (інвестиції) з боку підприємців (рис. 14.3). Якщо споживачі скорочують попит на товари і збільшують заощадження, то при даній процентній ставці з'являються нереалізовані товари. Виробники починають скорочувати виробництво і знижувати ціни. Одночасно падає процентна ставка, оскільки попит на фінансові ресурси для інвестицій скорочується. У цій ситуації заощадження починають скорочуватися (процентна ставка падає, а низькі ціни на товари стимулюють поточне споживання), а інвестиції зростають завдяки здешевленню кредиту. В результаті за новою процентною ставкою загальна ринкова рівновага відновиться на колишньому рівні обсягу виробництва, що відповідає повній зайнятості.

Рис. 14.3. Рівновага на грошовому ринку:

S - заощадження; I - інвестиції; R - дисконтна ставка відсотка; q - обсяг заощаджень і інвестицій

Основний висновок класичної (неокласичної) теорії полягає в тому, що в саморегульованої ринкової економіки втручання держави у відтворювальні процеси може принести тільки шкоду.

Засновником лозаннської школи, яка є гілкою математичної школи, є швейцарський економіст і математик Л. Вальрас (1834-1910). Економічна система Вальраса замкнута і не пов'язана із зовнішнім світом. Економіка представлена фірмами та домогосподарствами. Фірми купують послуги факторів виробництва і сировину, необхідну для виробництва товарів. Домашні господарства продають свої послуги й купують товари різних фірм. Функції продавців і покупців постійно змінюються, формуються доходи і витрати учасників обміну.

Вальрас поставив завдання з'ясувати умови рівноваги всієї економічної системи, дак як тільки після цього могли бути встановлені ціни на товари та послуги, рівень випуску продукції і витрат виробництва. Він зробив висновок, що для досягнення стан рівноваги необхідно виконання ряду умов:

o попит і пропозиція факторів виробництва рівні, на них встановлюється постійна стійка ціна;

o попит і пропозицію товарів і послуг дорівнюють і реалізуються на основі постійних і стійких цін;

o ціни товарів відповідають витратам.

Перші дві умови означають рівновагу в обміні, остання умова - рівновага у виробництві. Вальрас не визнавав, що його економічна система являє ідеальне господарство, хоча вважав, що саме до такого економічного устрою йде суспільство в умовах вільної конкуренції.

Модель Вальраса дозволяє зробити деякі висновки.

1. Існує взаємозв'язок і взаємообумовленість цін на всіх ринках. Ціни на споживчі товари встановлюються у взаємозв'язку з цінами на фактори виробництва. У свою чергу, ціни на фактори виробництва визначаються цінами на споживчі товари. У результаті взаємодії всіх ринків встановлюються рівноважні ціни.

2. Рівновага в економічній системі доводиться математично в декількох системах рівнянь: рівняння попиту, що виражає попит як функцію цін споживчих благ в цілому; в рівнянні витрат виробництва і в рівнянні, що виражає рівність цін витрат на елементи виробництва; в рівнянні, що виражає кількісне співвідношення між загальною кількістю доступних виробничих послуг і використовуваними кількостями цих послуг, і т. д. Підсумком є побудова абстрактної економічної моделі, що відбиває умови загальної економічної рівноваги.

3. Умовою рівноваги повинна бути рівна вигода, яку видобувають учасниками обміну. Відношення граничних корисностей товарів до їх цін має бути приблизно однаковим для всіх товарів. Рівноважні ціни усувають дефіцит чи надлишок товарів на ринку, загальна сума цін товарів дорівнює сукупним витратами.

Економічне вчення Вальраса було продовжено його учнем Ст. Парето (1848-1923), професор Лозаннського університету. Безумовно, можна помітити подібність суджень Вальраса і в. Парето, об'єднаних теорією загальної рівноваги та математичним методом. Однак на відміну від свого вчителя Ст. Парето розглядав ряд станів рівноваги в часі, але лише в короткостроковому періоді. Він прагнув створити всеохопну систему економічної рівноваги, на основі якої можна розробити економічні теорії, застосовні до суспільства вільної конкуренції, до суспільства, де панує монополія, і т. д.

Парето поставив питання про оптимальний розподіл ресурсів і вироблених благ для досягнення найбільшої ефективності. Згідно його теорії загального добробуту критерієм оптимальності є максимум користі для кожного члена спільноти, у відповідності з наявними ресурсами та економічними можливостями.

З точки зору суспільства в цілому, максимальна корисність досяжна тоді, коли особа, яка вчиняє ті чи інші дії, не зменшує корисності, яка вилучається іншими особами. "Оптимумом Парето" називають таке збільшення виробництва будь-якого блага, яке не викликає зниження виробництва іншого блага.

Кейнсіанська модель загальної економічної рівноваги побудована на принципах, відмінних від постулатів класичної школи. Вона спирається на емпіричні дані, що демонструють, що економіка розвивається не так гладко, як вважають класики, а заробітна плата, ціни і процентна ставка не настільки гнучкі, як хотілося б.

Дійсно, останні десятиліття підтвердили основні теоретичні висновки Кейнса: ціни зовсім не обов'язково будуть падати при кризовому скороченні виробництва; зниження цін не може автоматично вивести економіку зі спаду; навіть в умовах значного безробіття можливе збереження колишнього рівня заробітної плати або його підвищення; заощадження залежать не стільки від коливань процентної ставки, скільки є функцією доходу.

Знайшов підтвердження і основний висновок Кейнса: рівновага економіки не обов'язково досягається в точці, що відповідає обсягу ВНП при повній зайнятості. У період депресії ринкова система може довго зберігати велику безробіття і недовикористання виробничих потужностей. Це теж буде рівноважним станом, хоча і не оптимальним по використанню ресурсів.

У своєму аналізі Кейнс виходить насамперед з факту незмінності рівня заробітної плати, закріпленого колективно-договірної системою і офіційним законодавством (рис. 14.4). При такій умові падіння сукупного попиту приведе до падіння обсягів виробництва і скорочення попиту на працю. Іншими словами, рівень заробітної плати не знизиться, хоча і з'являться безробітні.

Рис. 14.4. Рівновага на ринку праці в період депресії;

W - заробітна плата; L - пропозиція праці, що відповідає повній зайнятості; (L2 - L1) - безробіття

Оскільки заробітна плата не змінюється та не відбувається зниження витрат виробництва, навряд чи варто очікувати зміни цін на товари і послуги, так само як і збільшення обсягу виробництва. Економіка приходить в стійку рівновагу при новому рівні виробництва, відповідному неповної зайнятості (рис. 14.5, точка A1).

Рис. 14.5. Рівновага на різних фазах виробничого циклу:

Q1 - обсяг виробництва, що відповідає неповної зайнятості;

Q2 - обсяг виробництва при зростаючому попиті;

Ру - інфляційний рівень цін

Коли всі дешеві ресурси будуть вичерпані, а подальше збільшення обсягів виробництва слідом за попитом, що збільшується необхідно, розширення виробництва відбудеться за рахунок використання більш дорогих ресурсів. Крім того, ціни на ресурси будуть зростати внаслідок збільшення попиту на них. Зростання витрат виробництва призведе до зростання цін, і нова точка рівноваги на цій фазі розвитку встановиться в точці А2. Оскільки виробництво розвивається і доходи населення зростають, то зростання цін не знижує попиту, а стимулює подальший розвиток виробництва. Нарешті, при повному використанні всіх наявних ресурсів у суспільстві подальше збільшення обсягів виробництва стає неможливим і рівновага встановлюється в точці А3. Доходи в суспільстві досить великі, і при стабільному пропозиції зростаючий попит задовольняється за більш високими цінами Р4, тобто на вертикальному відрізку кривої пропозиції AS точка рівноваги буде визначатися лише рівнем попиту і цін.

Проте в межах наявних виробничих ресурсів у економіки є необмежені можливості встановлення рівноваги в неоптимальному точці, в якій обсяг національного виробництва буде менше, ніж при повній зайнятості. Тому кейнсіанці вважають небезпечним зниження рівня сукупного попиту і обґрунтовують ідею необхідності державного регулювання в цілях підтримання сукупного попиту (а отже, обсягу виробництва та зайнятості) на бажаному рівні.

З сучасних моделей загальної рівноваги виділяють міжгалузевий баланс Ст. Ст. Леонтьєва, який у західних публікаціях називають шахової таблиці "витрати - випуск". Її сенс полягає у визначенні натуральних потоків ресурсів (витрат) для створення одиниці кінцевого продукту. Модель "витрати - випуск" показує взаємозв'язок виробництва і кінцевого продукту і являє собою систему лінійних рівнянь, де відображені різні галузі зі специфічними технологічними коефіцієнтами. Така система дозволяє визначити питомі витрати будь-якого ресурсу на випуск кінцевого продукту.

Загальна рівновага складається з сукупності мікро-, мезо - та інших рівноваг, де на практиці можливі різні види диспропорцій. В моделі Леонтьєва все збалансовано, так як в ній відображаються тільки відбулися угоди, реальні ринкові потоки. Це означає, що в ній відображена хоча й важлива, але тільки частина проблеми макроекономічної рівноваги: у моделі не враховуються підприємства-банкрути, спади, дефіцитний стан економіки і т. п. Відбите статичне, короткострокова рівновага не пояснює того, як забезпечити рівноважний зростання протягом тривалих періодів. Згодом у ході доопрацювання моделі низку цих проблем був знятий.

Застосування моделі "витрати - випуск" збільшує аналітичні можливості економічних служб держави, бо з'являється можливість простежити, яким чином зростання виробництва якої-небудь галузі викликає адекватне зростання інших галузей.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Макроекономічна рівновага в народному господарстві
Роль інвестицій у встановленні макроекономічної рівноваги.
Макроекономічна рівновага: сутність і види
Макроекономічна рівновага: модель АD-АS
Загальна макроекономічна рівновага в класичній моделі
Макроекономічна рівновага в народному господарстві
Макроекономічна рівновага: модель АD-АS
Загальна макроекономічна рівновага в класичній моделі
МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА НА ТОВАРНОМУ І ГРОШОВОМУ РИНКАХ. МОДЕЛЬ IS-LM
ЗАГАЛЬНА МАКРОЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА: МОДЕЛЬ СУКУПНОГО ПОПИТУ ТА СУКУПНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси