Меню
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія державного управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Моделі капіталістичної модернізації Росії в кінці XIX ст. Реформи С. Ю. Вітте

Останнє десятиліття XIX ст. в історії Росії, яке А. Блок образно характеризував як століття банків, рент і облігацій, було досить суперечливим і непростим з точки зору економічного і політичного розвитку країни. Незважаючи на очевидний прогрес у суспільному житті та ряді галузей економіки, Росія продовжувала відставати від передових європейських країн, поступаючись їм за багатьма показниками. Що вибухнула в країні в 1891 - 1892 рр. страшний голод, що супроводжувався епідемією холери і холерними бунтами, загибель тисяч людей, повинен був нагадати правлячій еліті не тільки про відсталість Росії, але і про кризу внутрішньої політики самодержавства, назрілої потреби зміни самих методів управління державою.

Хоча після скасування кріпосного права Росія вже пройшла майже 30-річний шлях буржуазного розвитку і за темпами зростання промислового виробництва значно випереджала багато європейські країни (за цей час обсяг промислової продукції в Росії виріс в 7 разів, у Франції - в 2,5 рази, у Німеччині-в 5 разів), по виробництву продукції на душу населення вона значно відставала від західних країн (Англії на душу населення припадало 13,1 пудів чавуну, в США - 9,8, Німеччини - 8,1, Росії - тільки 1,04 пуди), залишаючись сільськогосподарською країною з переважанням аграрного сектора.

Якщо в області промислового розвитку Росія в цілому досягла великих успіхів (тільки за 80-е рр. в XIX ст. промислове виробництво зросло на 36%, до 1892 р. видобуток вугілля збільшився в 2,5 рази, нафти - у 14 разів) і дійсно ставала країною великих банків, промислових компаній, акціонерних товариств, то зовсім інша картина спостерігалася у розвитку пореформеного села. У селі мало що змінилося з часу скасування кріпосного права: село розорялась, недоїдала. Пореформенний селянство було раніше самим безправним станом в державі. Ставши особисто вільними, селяни залишалися закрепощенными громадою. Понад 4/5 надільних земель селян після скасування кріпосного права знаходились в общинному землеволодінні і навіть віднімалися за несплату податків. Продовжувала зберігатися кругова порука (закон про її скасування почав діяти лише з 1903 р.).

До кінця століття посилюється прагнення монархії законсервувати колишній соціально-економічний устрій села, що знайшло своє відображення у низці урядових заходів по збереженню і зміцненню селянської громади. У 1886 р. з'явився закон, що обмежував право сімейних розділів господарств селян-общинників. У 1893 р. за ініціативою міністра внутрішніх справ І. Н. Дурново був виданий закон, який фактично забороняв селянам вихід з общини без згоди світу (2/3 голосів) навіть при достроковому погашенні выкупного боргу. Новий закон про паспорти (1894), встановивши безстрокові паспорти для дворян, урядовців та почесних громадян, залишав за селянами право отримувати п'ятирічні паспорта, що обмежувало можливість пересування і прикрепляло селян до общини.

Наприкінці століття Росія виявилася так само як у роки Кримської війни перед необхідністю радикальних змін у всіх сферах життя суспільства, в тому числі в системі державного управління. Склалася ситуація настійно вимагала здійснення структурної перебудови національної економіки, проведення широкомасштабної капіталістичної модернізації (індустріалізації) Росії. На ґрунті усвідомлення необхідності модернізації економічних і суспільних відносин посилюється не тільки революційне, але й ліберальний рух, що відкрило третій період вітчизняного реформаторства і сформувало повое (третє) покоління російських реформаторів (С. Ю. Вітте, П. А. Столипін та ін).

У середині 1890-х рр. була здійснена серія перетворень у сфері економіки, відомих в історичній літературі як реформи С. Ю. Вітте. Цікава доля цього видатного реформатора. До початку 1890-х рр. С. Ю. Вітте, який почав свою службову кар'єру в Управлінні південно-західних залізниць як спочатку касира, а потім ревізора руху, вже обіймав ряд важливих державних посад, зарекомендован себе як учений-практик і талановитий фінансист, автор книг "Принципи залізничних тарифів та перевезення вантажів" (1883) і "Національна економія і Фрідріх Ліст" (1888). Останній науковий працю, излагавший основи західних теорій протекціонізму і укладав у собі економічне кредо майбутнього міністра фінансів, мав визначальне значення для подальшої кар'єри "першого залізничника" Росії, як іноді називали С. Ю. Вітте. У 1889 р. він був призначений директором департаменту залізничних справ Міністерства фінансів і головою Тарифного комітету. У 1892 р. З Ю Вітте був запропонований пост керуючого Міністерства шляхів сполучення, а в 1893 р. у зв'язку з хворобою І. А. Вышнеградского - пост міністра фінансів, який був у той час одним з ключових у міністерській ієрархії.

З цього моменту починається активна реформаторська діяльність З Ю Вітте, що зробила величезний вплив на формування урядового курсу в області розвитку національної промисловості, так само як і на перетворення в аграрному секторі. Запропонована новим міністром фінансів програма капіталістичної модернізації країни принципово відрізнялася від тих проектів, які пропонувалися його ліберальними попередниками, в першу чергу Н. X. Бунге (табл. 11.2).

Таблиця 11.2. Моделі модернізації Росії Н. X. Бунге і С. Ю. Вітте

Моделі модернізації Росії Н. X. Бунге і С. Ю. Вітте

Зайняв пост міністра фінансів в 1881 р., в період так званої "диктатури серця" М. Т. Лоріс-Мелікова при безпосередній підтримці останнього Н. X. Бунге виступав, як вже говорилося, за продовження реформ 1860-х рр.., вважаючи їх незавершеними. У його моделі буржуазних перетворень у Росії основний упор робився на розвиток приватної ініціативи та приватного підприємництва, що передбачало обмеження надмірного державного втручання в економіку. У руслі цієї програми Н. X. Бунге виступав за перегляд існуючого акціонерного законодавства в бік створення необхідних умов для вільного розвитку акціонерних банків та акціонерних товариств. В цілях розвитку вільного приватного господарства пропонувалося перейти до принципу "всесословности" в податної політиці, створити однакові для всіх станів умови банківського кредиту, тоді ж була проведена скасування подушної податі. Однією з умов успішного економічного розвитку країни, на думку II. X. Бунге, повинно було стати проведення кардинальних реформ в селі, які Бунге пов'язував із заміною общинного землеволодіння подвірним, приватним. В якості першочергових заходів пропонувалося провести скасування кругової поруки, ввести єдині технічні паспорти для всіх станів, що створювало б умови для вільного пересування селян.

Лібералізація економічних відносин неможлива була без змін в системі державного управління. Це розуміли багато. Розумів це і М. X. Бунге, хоча і не відкрито ставив питання про зміну форми правління в Росії. Їм був запропонований ряд заходів в частині перетворення системи державної влади. Зокрема, пропонувалося створити на базі Ради міністрів щось на кшталт об'єднаного уряду, провести децентралізацію управління та послабити вплив МВС на органи місцевого управління (у зв'язку з цим становить інтерес думка Н. X. Бунге про те, щоб губернатори на місцях були представниками центральної влади, а не просто чиновниками МВС). Висловлювалася пропозиція про надання Державному раді характеру представницького органу шляхом залучення до його роботи представників від дворян і земських установ. Більшість цих ідей були викладені Н. X Бунге у написаній незадовго до смерті записці ("загробне записка Бунге"), яка потім була передана новому імператору Миколі II, але, як і більшість подібних проектів, так і не була затребувана владою.

На відміну від описаної вище моделі Н. X. Бунге програма перетворень С. Ю. Вітте була більш консервативною. Як і його попередник І. А. Вишнеградський, він прагнув пристосувати свою економічну політику до політичної доктрини Олександра III, роблячи ставку на визначальну роль держави у здійсненні назрілих перетворень. Така позиція влаштовувала центральну владу, що проводила в той час активну політику державного протекціонізму, втручання держави в економіку, жорсткого фінансового контролю. Свою ставку на державне втручання з метою прискорення модернізації країни С. Ю. Вітте обґрунтовував низьким рівнем розвитку приватної ініціативи в Росії, відсутністю широкого середнього класу.

Перетворення, здійснені в 1890-е рр. С. Ю. Вітте, носили комплексний характер, що багато в чому зумовило успіх. Реформи проводилися за чотирма основними напрямками: 1) реформа грошової системи з метою стабілізації національної валюти; 2) проведення послідовної протекціоністської політики, спрямованої на створення умов для розвитку національної промисловості і захист вітчизняного виробника; 3) створення умов для збільшення припливу іноземних капіталів; 4) накопичення внутрішніх ресурсів для проведення індустріалізації за рахунок реформи системи оподаткування та ряду інших заходів.

Однією з головних заслуг С. Ю. Вітте було проведення у 1897 р. грошової реформи, що забезпечило стійке положення російського рубля. Введення "золотого стандарту" (вільного обміну рубля на золото в банках) і перетворення Державного банку емісійний сприяли створенню в Росії твердої валюти, яка проіснувала до початку першої світової війни. Введення золотого рубля замість існуючого до цього срібного еквівалента, не "вписывавшегося" у світову грошову систему, створювало гарні передумови для припливу в Росію іноземного капіталу, оскільки позики давалися тепер під золоте забезпечення. Із загальної суми капіталовкладень в 11 млрд руб. в бурхливо розвивалося в той час залізничне будівництво половина інвестицій надійшла з-за кордону. Середній клас західноєвропейських країн залюбки вкладав свої заощадження в облігації російських державних позик, приносили високі дивіденди, що дало підстави для поширеною в той час жарти, ніби російські залізниці були побудовані "на гроші німецьких кухарок". Поряд з цим введення твердої валюти дозволило державі викупити збиткові залізниці: до кінця 1890-х рр. "скарбниці" належало 2/3 усіх залізниць країни.

Іншим напрямком діяльності С. Ю. Вітте стали здійснення заходів, що забезпечують захист вітчизняного виробника, та пошук шляхів накопичення внутрішніх ресурсів для проведення індустріалізації. Цьому сприяла послідовно протекціоністська політика нового міністра фінансів і проведена ним реформа податкової системи. Вітте завершив розпочату його попередником І. А. Вышнеградским перегляд митного законодавства. Було введено новий митний тариф, що мав протекціоністський, заступницький характер. За новим тарифом ввезені іноземні товари обкладалися 33%-вим митом (у 1880 р. вона становила 16%), експорт же, навпаки, обкладався низькими митами. Нова митна політика, з одного боку, захищала інтереси вітчизняної промисловості, з іншого - дозволяла суттєво поповнити державну скарбницю.

Тієї ж мети поповнення дохідної частини бюджету було підпорядковане введення в 1894 р. винної монополії, забороняла приватну продаж горілки та устанавливавшее державний акцизний збір 4,4 руб. з відра. Встановлення винної монополії забезпечило значні надходження в бюджет (близько 25%), що дозволило супротивникам Вітте говорити про "п'яному бюджет" і про паянні міністром російського народу. Згодом радянський уряд у 1920-ті рр. використовувало досвід Вітте, як з проведення грошової реформи, так і по відновленню винної монополії, що складала основну статтю доходів радянської держави. Іншим джерелом поповнення бюджету при С. Ю. Вітте стало збільшення непрямих податків, якими обкладалися багато товари масового споживання - цукор, тютюн і т. д.

Хоча Вітте прямо не ставив питання про необхідність проведення в Росії політичної реформи, але як розумний і далекоглядний політик він розумів, що економічна реформа неминуче спричинить за собою політичне оновлення країни, оскільки створить в Росії новий буржуазний клас, зацікавлений у зміні політичного устрою дворянської монархії. Крім того, на думку Вітте, проведення індустріалізації створить кращі умови для вирішення назрілих соціальних проблем, накопичені з її допомогою кошти дозволять модернізувати аграрний сектор, підняти сільське господарство в країні.

У програмі перетворень С. Ю. Вітте аграрний питання посідав значне місце. На відміну від Н. X. Бунге Вітте не виношував плани здійснення кардинальних реформ в селі і навіть у дусі своїх ранніх слов'янофільських захоплень спочатку виступав за збереження общини. Однак по мірі проведення в життя програми капіталістичної модернізації країни він все більше переконувався у необхідності зміни соціально-економічного устрою села, став активно виступати за розвиток приватної власності на землю, надання селянам права виходу з громади. У 1902 р. в умовах обозначившегося політичної кризи в країні йому було доручено очолити Особливу нараду про потреби сільськогосподарської промисловості, матеріали якого були згодом використані при проведенні аграрної реформи П. А. Столипіним.

В цілому модель капіталістичної модернізації Росії з використанням важелів держави, яку відстоював і здійснював на практиці С. Ю. Вітте, виправдала себе. На 90-ті роки XIX ст. припадає найбільший в історії дореволюційної Росії промисловий підйом. За темпами зростання промисловості Росія випереджала найбільш розвинені країни - США та Німеччину. Видобуток вугілля з 3,6 млн т. піднялася до 11 млн т в 1900 р., видобуток нафти - з 1 млн т-до 2,9 млн т. Росія вийшла на сьоме місце в світі за часткою у світовій торгівлі. Особливо разючими були успіхи у залізничному будівництві. За 1890-е рр. було побудовано 40% всієї залізничної мережі Росії, протяжність залізниць збільшилася на 79% (з 29 тис. до 54 тис. верст), щорічно будувалося близько 3 тис. верст. Почалося будівництво Транссибірської магістралі, а також Китайсько-Східної залізниці (КВЖД), що зв'язала через Транссибірську магістраль Росію з Китаєм.

Однак те, що було перевагою реалізованої моделі індустріалізації країни, обернулося незабаром її недоліком. Економічна криза 1900-1903 рр., що охопив Західну Європу і Сполучені Штати, особливо боляче вдарив але економіці Росії. Криза насамперед виявив нестійкість російської економіки, трималася на державних замовленнях і залізничному будівництві. Уряд втратив можливість отримання іноземних позик і змушене було різко скоротити державні замовлення, від яких залежало значне число галузей вітчизняної промисловості. Не менш серйозною проблемою, яка ставила під сумнів успіх економічної програми С. Ю. Вітте, було збереження пережили себе старих економічних відносин на селі, низький рівень розвитку сільського господарства. Вузький внутрішній ринок, пов'язаний із загальною бідністю більшості селянського населення, перешкоджав прогресу промисловості, гальмував розвиток промислового виробництва. Доведені до злиднів перенаселенням і низькими врожаями, селяни змушені були за високими цінами орендувати землі у поміщиків або навіть захоплювати їх силою. У 1902 р. вперше з 1861 р. спостерігається хвиля заворушень у селі, відбуваються бунти селян на Україні і Середньому Поволжі.

Головне протиріччя модернізації в Росії полягала в невідповідності економічного розвитку і політичних змін. Реформи не зачепили характеру політичної влади. Імператор зберіг за собою статус необмеженого монарха. Про те, що влада не має наміру щось змінювати в характері політичного ладу, суспільство могло переконатися при вступі на престол в 1894 р. останнього російського імператора Миколи II, який назвав "безглуздими мріяннями" всякі розмови про запровадження в Росії представницької форми правління і обіцяв твердо і неухильно охороняти основи самодержавства.

Між тим подальші події показали, що Росія стоїть на порозі найбільших потрясінь, запобігти які можливо було тільки шляхом політичного оновлення суспільства. Поразка Росії в російсько-японській війні 1904 р. поставило на порядок дня необхідність проведення політичної реформи в країні. Це питання було центральним в революції 1905-1907 рр., характерною особливістю якої, отличавшей її від буржуазних революцій на Заході, було те, що в ній брали участь не два, а три політичні табори: урядовий, ліберально-буржуазний і революційно-демократичний.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ В XIX-ПОЧАТКУ XX ст. ПЕРЕРВАНЕ КАПІТАЛІСТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ РОСІЇ
Реформи державного управління в історії Росії. Закономірності і особливості модернізації суспільства
Грошова реформа С. Ю. Вітте
СТАДИАЛЬНЫЕ КОНЦЕПЦІЇ КАПІТАЛІСТИЧНОГО ГОСПОДАРСТВА
Росія напередодні петровських реформ. Нові явища в системі державного управління. Криза станової моделі державного управління в кінці XVII ст.
Процеси модернізації і трансформації соціально-економічних систем після Другої світової війни (1945 - теперішній час)
"Одкровення" для капіталістичного реформаторства
РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ НА ШЛЯХАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ. ПЕРЕХІД ВІД ТРАДИЦІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДО РАЦІОНАЛЬНОЇ У XVIII ст.
Сучасна податкова реформа Росії
Основні напрями правового забезпечення соціальної роботи в умовах модернізації Росії (за проектом Федерального закону "Про основи соціального обслуговування населення в Російській Федерації")
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси