Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вчення І. Т. Тарасова про адміністративну юстицію

Вчення І. Т. Тарасова про адміністративної юстиції базується на дослідженнях по перевазі німецьких полицеистов, прихильником поглядів яких і був учений. На думку Тарасова, "німецькі юристи, спираючись на відмінність між приватним і публічним правом... знаходять необхідним установа особливих, спеціальних адміністративних судів як органів адміністративної юстиції".

Розгляд адміністративних справ у загальних судах, на думку І. Т. Тарасова, недоцільно - для цього необхідно створення системи спеціалізованого адміністративного провадження. Проблема організації адміністративних судів залежить від конкретного визначення їх компетенції. Згідно концепції Лоренца Штейна оскарження дій посадових осіб державних органів має здійснюватися виключно в спеціалізованих судах, ведення яких підлягає розгляд публічних спорів між органами держави, а також між громадянами та державними органами. Тієї ж точки зору дотримувався і Рудольф Гнейст.

Інша проблема організації адміністративних судів полягає у співвідношенні їхніх повноважень з повноваженнями органів держави. На рубежі XIX-XX ст. у цій сфері обґрунтовувалися такі різні концепції:

o розгляд адміністративних справ у залежних від публічної влади спеціалізованих судах;

o вирішення адміністративних спорів в загальних судах;

o розгляд адміністративних справ незалежних від органів держави спеціалізованих судах.

Таким чином, дозвіл наукових колізій зводилося до теорії поділу влади, при цьому адміністративні суди являли собою один з елементів судової влади. Обґрунтовуючи недоліки прусської системи адміністративної юстиції, Тарасов відрізняв її непряму залежність від рішень посадових осіб виконавчої влади. "Немає жодної підстави, - писав він, - доручати головування в повітовому адміністративному суді (Kreisausschuss) ландрату - вищим в повіті органу активної адміністрації та представнику бюрократичного початку".

В Російській імперії кінця XIX ст. вищою інстанцією з розгляду адміністративних справ був Правлячий Сенат. До компетенції його Першого департаменту було віднесено вирішення колізій між державними органами, а також оскарження підданими дій державних посадових осіб. До нижчестоящим органам адміністративної юстиції ставилися губернські і повітові присутності. До відання губернських присутніх відносилося розгляд скарг підданих на повітові присутності. На думку Тарасова, в чинній системі адміністративної юстиції було безліч недоліків: суди першої інстанції представляли лише прообраз дієвого адміністративного суду, вони не наділені реальними повноваженнями, крім цього, було відсутнє і адміністративне процесуальне законодавство. Правительствуючий Сенат також не міг бути віднесений до не залежним від органів держави судовим органам: "Вплив, який чиниться на розгляд справ у Першому департаменті міністром юстиції, і відкрита більш практикою, ніж законодавством, можливість міністра за бажанням минути цей департамент, позбавляють його тій повній незалежності і гідності того, які мали б належати йому як найвищого в Імперії загальному адміністративному суду".

Погляди В. Т. Тарасова на правоохоронну діяльність поліції

Серед різноманітних форм діяльності правоохоронних органів Тарасов особливо докладно розглядав заходи адміністративного припинення. Відмежування злочину від адміністративного проступку свідчить про необхідність застосування різних заходів адміністративного припинення: попереднього і запобіжного арешту. Попереджувальний застосовувався арешт поліцією стосовно осіб, підозрюваних в скоєнні злочину або проступку. Поліцейське затримання особи являло собою превентивну санкцію, спрямовану на запобігання вчинення діяння, і далеко не завжди обумовлену правопорушенням. Критерієм застосування поліцією різних запобіжних заходів була суспільна небезпека злочину або проступку: коли шкода вже заподіяна, застосовувався арешт; у тих випадках, коли існувала небезпека заподіяння, - особисте затримання. Термін особистого затримання визначався часом, необхідним для попередження проступку: максимальна тривалість застосування цієї санкції законодавством не була визначена.

В адміністративно-правовій науці і полицеистике XIX - початку XX ст. не були обгрунтовані відмінності видів адміністративного припинення, що застосовуються до злочинців і правопорушників або особам, підозрюваним у вчиненні правопорушення. У курсах поліцейського або адміністративного права розглядалися всі різновиди превентивних санкцій, що застосовуються поліцією, серед них: нагляд за судовим вироком; негласний поліцейський нагляд; гласний поліцейський нагляд, який застосовується в якості міри попередження і припинення злочинів (ст. 1 Статуту про попередження і припинення злочинів 1882 р.); поліцейський нагляд над політично неблагонадійними особами (відповідно до Положення про негласний поліцейський нагляд від 12 березня 1882 р.).

Серед різноманітних форм правоохоронної діяльності поліції у всіх курсах адміністративного (поліцейського) права розглядалося і так званий поліцейський суд. До цього поняття, запозиченому з праць німецьких полицеистов Роберта Моля та Лоренца Штейна, І. Т. Тарасов ставився двояко. Вчений був згоден з необхідністю регламентованого правом участі поліції у судовому провадженні по справах про злочини чи проступки, але критично ставився до спроб представити поліцейський суд як форму правосуддя: "...існування таких судів як постійних жодним чином не може бути виправдане теорією". Поліцейський суд використовує судову владу як поліцейську міру примусу і не може бути об'єктивним. Рішення такого суду не може розглядатися як акт правосуддя.

Введення інституту мирових суддів, а також окружних судів в результаті судової реформи 1864 р. значно обмежила участь поліції в судовому провадженні. У той же час розширилися права органів самоврядування і "соединства" (в сучасному сприйнятті - комерційних і некомерційних організацій) в адміністративному провадженні: з 1861 р. сільському старості і волосному старшині було надано право накладати адміністративні стягнення на селян у вигляді штрафу (до одного рубля) або арешту (до трьох днів) за "маловажливі проступки". Обидва названих представника місцевого самоврядування наділялися правами, здійснювали обов'язки посадових осіб правоохоронних органів і користувалися такою ж каральної владою, як і органи поліції.

Положення про заходи до охранению державного порядку і громадського спокою від 14 серпня 1881 р. була розширена компетенція виконавчої влади, в тому числі і поліції, в здійсненні правосуддя. Генерал-губернатори, губернатори і градоначальники дозволяли на території місцевостей, на які поширювався правовий режим "посиленої охорони", справи про порушення виданих ними актів або делегували свої повноваження обер-полицмейстерам. В місцевостях, на які поширювався режим "надзвичайної охорони", ще більшою мірою розширювалася компетенція адміністративних органів та спеціальних судів у сфері здійснення правосуддя за рахунок обмеження повноважень судів загальної юрисдикції. В цих умовах змінювалася підсудність справ про злочини і проступки, такі справи передавалися у відання військових судів або розглядалися посадовими особами органів виконавчої влади.

На правопорушників, визнаних винними у скоєнні злочинів і проступків, накладалися стягнення в адміністративному порядку у вигляді позбавлення волі в тюрмі або фортеці, арешту на термін до трьох місяців або грошового штрафу до 3 тис. руб.

В. Т. Тарасов обґрунтовував доцільність розширення повноважень органів поліції і виконавчої влади у сфері адміністративного та кримінального провадження в надзвичайних ситуаціях і на територіях особливих правових режимів. Разом з тим учений негативно ставився до розширення компетенції поліції в ординарних ситуаціях.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Адміністративне управління та адміністративно-правове регулювання у сфері юстиції
Організація і компетенція Міністерства юстиції РФ і підвідомчих йому федеральних служб
Генезис російського законодавства про адміністративну відповідальність
Ф. Знанецкий і його вчення про занепад західної цивілізації
Вчення К. Менгера - О. Бем-Баверка про блага та обмін; позитивна теорія капіталу і відсотка
КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ПО БОРОТЬБІ ІЗ ЗЛОЧИННІСТЮ
Постмодерністські погляди і спроби їх класифікації
Обґрунтування І. Т. Тарасовим системи виконавчо-розпорядчої діяльності. "Органи адміністрації, уряду, самоврядування і соединства"
Нормативно-правове регулювання організації і діяльності правоохоронних органів
Стан та проблеми служби в правоохоронних органах
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси