Меню
Головна
 
Головна arrow Менеджмент arrow Державна громадянська служба
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 7. Державна служба російського козацтва

Вітчизняне козацтво має давню історію. Виникнувши в глибокій старовині, воно поступово стало військово-служивим станом. Козаки відстояли для Росії весь південь (від Середземномор'я до Прикаспію), освоїли Сибір, проникли через Амур за 200 років до його приєднання, відкрили Берингову протоку за 100 років до Берінга (козак Дежнев) і навіть потрапили на Аляску, заснувавши там досить багато козачих поселень. Козаки відігравали значну роль в царській Росії, а в наші дні намагаються влитися у державну службу країни.

Етнічні витоки російського козацтва

Козацтво, як певний етнос, формувалося у той самий час, коли формувалися слов'янські племена, котрі носили назву "роси", "руси" (V ст. до н. е. - VIII ст. н. е..). Вони жили по північних берегів Чорного моря, всього Приазов'ї, на берегах Каспійського і Мармурового морів, а також панували на північному і південному берегах Балтійського моря ("литовці-руси"). Саме серед них в новгородських землях склалася козача династія, дала в 1547 р. першого московського царя Івана IV на прізвисько "Грозний". За народженням Іван Грозний був козаком з роду Глинських, що жили в західних областях Росії.

На думку ряду исследователей1, коріння слова "козак" слід шукати, насамперед, у древньоіранських мовах, на яких казали скіфи та сармати. Назви племен, що мешкали в Причорномор'ї, були ази, черкеси, саки, хакаси, козаки та ін. Як бачимо, корінь "ас", залежно від вимови і передачі, здатний трансформуватися в "яс" або "аз", що означає "вільний" або "вільний". Отже, "козак" перекладається як "вільний чоловік". Саме з них формувалися військові дружини скіфо-сарматських племен, які називалися гетами або готами. Ці племена, які існували з VII ст. до н. е. і по III ст. н. е., володіли усією Східною Європою, Західною Азією і Північною Африкою. Цей факт відбився в географічних назвах: гір - Кавказ, Казбек; річок - Данапр (Дніпро), Данастр (Дністер), Данувій (Дунай); поселень - Чаркассы, Астрахань, Казань.

Як особливий самобутній народ, що прийняв християнство ще в IV ст. і посылавший своїх єпископів на 1 і 2 Вселенські собори, гети протягом століть визнали і прийняли стародавні погляди на церковні обряди і таниства, не залишивши своїх самобутніх. Просвітитель гетів Приазов'я (Босфорании) єпископ Ульфиил в 359 р. відірвав всі гетские племена від кафоличної (католицької) церкви, сприяючи початку іншої гілки християнства - православ'я. Засвоївши головні догмати християнського вчення такими, якими вони були встановлені першими вселенськими соборами, гети, які вважали себе вище і сильніше інших народів, у своєму духовному житті дотримувалися вірувань перших християн.

У кінці IV ст. н. е. сармати були підкорені прибульцями з Азії - гунами, яких наприкінці VI ст. хазари завоювали, а у VIII ст. ці землі були зайняті печенігами та половцями. У результаті до кінця IX ст. у степах від Дону до Дунаю ("Дикому полі") переважали печеніги, а половці панували у причорноморських степах. Всі ці племена належали до тюрксько-монгольської раси, що, природно, відбилося на зовнішньому вигляді козаків.

Слов'янські племена в період з VI по VII ст., підбадьорені розпадом імперії гунів, зайняли центральну і південну Європу, а також Балкани. Пізніше вони розпалися на три великі гілки: південних слов'ян (сербів, хорватів, македонців та болгар), західних слов'ян (поляків, словаків, чехів, качубов, сорбов, обродичей і полабов) і східних слов'ян (великорусов, литовців-русів, малорусов, білорусів, козаків).

Більш докладні відомості про козаків з'являються лише наприкінці XIII ст. В цей час виділяють дві групи козаків - малорусские (пеманские і дніпровські) і московські (донські і уральські). Перші були васалами Польсько-Литовської держави, другі - васалами Московії, безпека південно-західних кордонів якої вони забезпечували.

Таким чином, з кінця XIII ст. козаки стали надавати військові послуги московським князям, а згодом російським царям і імператорам, поступово зливаючись зі слов'янськими племенами "росів" ("русів"). На початку XVI ст. Московський князь Василь III на окському рубежі почав будувати гігантські фортифікаційні споруди - "засічні риси" - від набігів навколишніх кочових племен. У лісах рубалися суцільні завали з дерев, на відкритих місцях конались рови і насипалися вали з палісадами. Ці укріплення тяглися по лінії Волхов - Бєляєв - Одоев - Тула - Венев - Рязань. Прикрити таку протяжність військами було неможливо, але засічні риси були перешкодою для кінноти. Їй доводилося зупинятися, рубати проходи або штурмувати міста-фортеці, що давало можливість стягнути сили на загрозливі ділянки.

Саме для служби на засечных рисах московські влади стали залучати козаків, тих, хто вже раніше осів у російському прикордонні, і вільних. Останнім давали місця для поселення, звільняли від податків, платили платню. Козаки за це виставляли збройні пости на кордоні, висилали роз'їзди, складали гарнізони укріплених слобід і міст. Так виникло служилое козацтво, прикрывшее спочатку Рязанську, Ряжко-Сапожковскую, Липську й інші південні засіки. Рязанські служиві козаки мали зв'язку з донськими, кубанськими і запорізькими козаками, від яких отримували відомості про можливі вторгненнях.

Нерідко козаків ототожнювали з легкою кіннотою, тобто з родом військ. Проте насправді спочатку вони були піхотою і десантниками. Коні були у служилих козаків - для роз'їздів і сторожової служби. Вільні козаки мали коней не завжди, а головним засобом пересування був човен. Основною тактикою була стрілецька. Козаки вчилися володіти зброєю з дитинства і славилися винятковою влучністю, що не дивно, адже їжу добували полюванням. Тому козаки славилися як майстра "вогняного бою": в морських битвах або при десантуванні один борт човна стріляв, інший перезаряджав рушницю. Змітали ворога вогнем, а потім кидалися в шаблі.

Сільське господарство у козаків було другорядним заняттям, а у деяких навіть перебувало під забороною. Всі громади мали одні й ті ж інститути, що складаються із загального "кола" (ради) козаків, на якому обирали або зміщували "отаманів" і "єсаулов". Жінки займали привілейоване становище в козацьких громадах, а іноді навіть брали участь у битвах. Українські (німанська) і запорізькі (дніпровські) козаки приділяли важливе значення піхоті, у той час як у донських та уральських козаків переважала кіннота, хоча вони могли боротися і без коней.

За літописними переказами другої половини XVI ст. і початку XVII ст. козаки брали досить активну участь у всіх війнах, які вела Москва з сусідами: казанцями, астраханцами, кримцями, Польщею і Ливонией. Козачі війська, розташовані по Волзі, Дону, Яику (Уралу), Кубані, Тереку, складали один загальний союз і за першим покликом донцов стікалися з усіх річок р. Черкеськ для якого-небудь важливого козачого справи, а потім, по закінченні небезпеки, розходилися по своїх обжитих поселеннях. Всього донських корінних козаків в ту пору було близько 20 тис., але їх посилювали козаки з басейнів інших річок. Незначний відсоток серед них становили московські опальні бояри і князі, новохрещені татари, вільна польська шляхта, селяни-люди з польських і російських володінь і ін.

З першої половини XVII ст. життя в козацьких поселеннях стала приймати більш осілий характер. Стало розвиватися конярство, скотарство і навіть землеробство, хоча цей промисел, як відволікаючий козацтво від військових обов'язків, верховне козацтво не схвалювало. Рибний промисел і звероловство існували серед козаків споконвіку. Черкеськ, який став столицею донського козацтва, став багатолюдний. У ньому з'явилася торгівля і промисловість, удовлетворявшая військові цілі.

Таким чином, козаки, як українці та білоруси, які сформувалися в руслі становлення великоруської нації. Саме великороси сприяли виникненню даних слов'янських народів. Протягом своєї історії російське козацтво пройшло всі форми соціальної спільності людей. Воно було багатьма родами, племенами, народами, і нарешті, нацією. Але, поряд з цим, козацтво як військово-служива спільність було змушене прийняти специфічні риси класового суспільства воно стало станом.

Що це таке? Стан - це соціальна спільність антагоністичних формацій, що володіє закріпленими в законах чи звичаях спадковими правами і обов'язками. Між станами завжди існувало соціальне нерівність. У Росії у дореволюційний (до 1917 р.) привілейованими станами були-боярство, дворянство, духовенство, купецтво; і податна верства - селянство, міщанство, козацтво.

Козаки були таким соціальним утворенням, яке являло всі дані суспільні групи. Їх особливість зумовлювалась тим, що ці особи входили до військово-служиві люди. Вони захищали кордони Російської імперії і підтримували в ній належний порядок. Саме захисно-охоронна функція і була специфікою козацтва.

З утвердженням капіталістичних відносин зазвичай відбувається руйнування станів. Однак станові пережитки зберігаються в ряді країн і по теперішній час, під впливом певних соціально-політичних умов. Зберігаються ці умови і в сучасній Росії, оскільки вона зробила "сальто" (тобто стрибок через голову) від загальнонародної соціалістичної власності назад до капіталістичної.

Отже, козаки - це стародавній народ, що склався в руслі становлення військової прошарку кочових скіфо-сарматських, а потім і тюркських племен. У Росії вони поступово славлячи візуються і стають особливим етносом нарівні з росіянами, а пізніше українцями та білорусами. Їх мова цілком органічно переварив слова і правила тюрксько-татарського, великоросійського і малоросійського мов, ставши мовою козацької нації.

На відміну від загальнопоширених теорій, що козаки були ударною силою при завоюваннях різних народів Кавказу, Середньої Азії, Сибіру, Приамур'я, Придністров'я та ін., вони лише захищали Російську імперію від набігів кочових племен і загарбницьких воєн прикордонних держав. Приєднання сусідніх земель не було офіційною політикою російських імператорів, а здійснювалося у процесі необхідного відсічі загарбницьким підступам сусідніх країн.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Проблеми державної служби російського козацтва
Основи кадрової роботи в державній і муніципальної службі в Російській Федерації
Державна метрологічна служба в Російській Федерації
Система державної служби Російської Федерації
Державна громадянська служба як адміністративна влада
Проблеми державної служби російського козацтва
СУЧАСНИЙ ЕТАП РОЗВИТКУ РОСІЙСЬКОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Російське народництво: Ст. Воронцов, Н. Даниельсон, А. Чупров
Труднощі відродження козацтва
Стан сучасного козацтва
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси