Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кваліфікація корпоративної провини

Правові передумови кваліфікації

Встановлення ознак вини юридичної особи пов'язане з об'єктивними труднощами, обумовленими перш за все тим, що юрисдикційна діяльність вперше розглядає організацію як суб'єкта адміністративної відповідальності. В аналітичних дослідженнях і практиці існують різні підходи до з'ясуванню суті розглянутої проблеми, від вирішення якої багато в чому залежить ефективність правозастосовної діяльності. Прихильники персоніфікованої відповідальності організацій обґрунтовують ототожнення вини юридичної особи з діяннями його посадових осіб. Для подібного роду обґрунтувань існують і юридичні передумови. Як відомо, ч. 3 ст. 2.1 Кпап передбачає можливість кореляції адміністративної відповідальності фізичної та юридичної особи, стосовно до цього положення Кпап законодавець вбачає залежність ознак корпоративної та індивідуальної вини - до відповідальності за дане адміністративне правопорушення можуть бути залучені як організація-порушник, так і її винна посадова особа. Однак у цьому випадку необхідно встановити наявність взаємозумовленості індивідуального та корпоративного правопорушення. Предметом публічного доказування є встановлення причинно-наслідкового зв'язку діяння фізичної особи та корпоративного правопорушення. Таким чином, відповідно до ч. 3 ст. 2.1 КоАП при порушенні справи про адміністративне правопорушення можуть бути виявлені ознаки діяння юридичної особи та її керівної посадової особи, протиправними діями якого й обумовлено вчинення корпоративного проступку. Однак для ототожнення індивідуальної і корпоративної відповідальності немає належних юридичних передумов, насамперед, необхідно враховувати наявність різних процесуальних і кваліфікаційних атрибутів виявлення ознак винного діяння.

Законодавством передбачено порушення справи про адміністративне правопорушення юридичної особи, і поряд з ним порушується справа про проступок, вчинений службовою особою організації-порушника, причому ці процесуальні дії провадяться за фактом одного і того ж адміністративного правопорушення, але здійснюються ізольовано. До вирішальних правовим критеріям слід віднести відмінності кваліфікуючих ознак винного діяння, вчиненого організацією і фізичною особою, в останньому випадку застосовуються психологічні критерії вини у формі умислу і необережності (див. ч. 1, 2 ст. 2.1 КоАП). На відміну від них, діяння юридичної особи забезпечила йому відповідальність на основі формально-юридичних корпоративних критеріїв, встановлених ч. 2 ст. 2.1 Кпап. Очевидно, що до юридичної особи можуть бути застосовані лише такі критерії ad hoc.

Таким чином, законодавство допускає кореляцію адміністративної відповідальності юридичних і фізичних осіб, але виключає ототожнення ознак винного діяння, кваліфікація якого здійснюється на основі різних правових критеріїв, застосування концепції персоніфікованої відповідальності в цих випадках неможливо. Мотивація дій організації несумісна з встановленням будь-яких психологічних критеріїв, пов'язаних з виявленням наявності вольових передумов діяння, моральна мотивація корпоративної діяльності, в тому числі й кваліфікація умислу і необережності, застосовується лише до фізичних осіб. Моральні атрибути являють собою об'єкт правової регламентації лише у виняткових випадках, однак їх наявність чи відсутність майже завжди обумовлена діями фізичних осіб. Цивилистическое законодавство розглядає статус організацій виключно як сукупність юридично формалізованих майнових атрибутів, насамперед правомочностей власника (див. п. 1 ст. 48 ЦК). Моральна мотивація корпоративної діяльності можлива лише у виняткових випадках, у відношенні організацій це допустимо тільки при застосуванні правил корпоративної діяльності в тих випадках, коли вони визнані звичаями ділового обороту (див. п. 1 ст. 5 ЦК). Специфіка таких правил обумовлена тим, що вони відносяться до моральних встановлень, не підлягають правовій регламентації і не формалізовані у правовому акті, але застосування їх тягне за собою юридично значимі наслідки.

Деякими " прагматиками, в тому числі суддями та працівниками правоохоронних органів, а також в окремих аналітичних дослідженнях обґрунтовується можливість застосування до корпоративних правопорушень концепції об'єктивного поставлення провини. Суть аргументів прибічників такої концепції зводиться до того, що колізії, зумовлені кваліфікацією корпоративної провини, являють собою виняткове явище в правозастосовчій практиці. Вирішальним критерієм суспільної небезпеки проступку є його шкодочинність, і в тих випадках, коли адміністративним правопорушенням заподіяно майнову шкоду, моральну шкоду або шкоду діловій репутації організації, істотною обставиною є саме публічне доведення настання шкідливих наслідків, а не кваліфікація корпоративної провини. У тих випадках, коли заподіяння шкоди, шкоди доведено, організація, підозрювана у вчиненні проступку, зацікавлена в мінімізації майнових наслідків діяння, тобто в застосуванні найменш обтяжливого розміру адміністративного штрафу або у призначенні інших санкцій, розмірних шкідливих наслідків проступку. Факт кваліфікації корпоративного правопорушення, тобто наявність або відсутність критеріїв його винності, в цих випадках не заперечується, оскільки він поступається за своєю значимістю правових наслідків юрисдикційної діяльності, а саме застосування майнових та інших публічних санкцій. Неспроможність цієї концепції, так само як і концепції персоніфікованої відповідальності, зумовлена, насамперед, формально-юридичними передумовами: критерії корпоративної провини законодавством встановлені, тому їх наявність або відсутність повинно стати неодмінним атрибутом публічного доказування. Більш того, використання критеріїв корпоративної вини має істотне практичне значення, оскільки неможливість встановлення хоча б одного з них тягне за собою припинення провадження у справі про адміністративне правопорушення навіть при наявності доказів заподіяння майнової чи моральної шкоди.

Кваліфікація винного діяння в публічно-правовій сфері відрізняється від встановлення ознак цивілістичної провини. Цивільне законодавство на відміну від публічного не розглядає критерій винності делікту як невід'ємного атрибута цивілістичної відповідальності, у всякому разі об'єктивне вменение можливо у випадках, якщо це передбачено федеральним законом або договором (абз. 1 п. 1 ст. 401 ЦК). Цивільним законодавством також не встановлені об'єктивні відмінності корпоративних та індивідуальних критеріїв винного діяння, як це передбачено в адміністративному законодавстві, згідно з абз. 1 п. 1 ст. 401 ЦК психологічні критерії провини застосовні для кваліфікації деліктів не тільки фізичних, але і юридичних осіб (пор. з п. 2 ст. 2.1 і з п. 1, 2 ст. 2.2 Кпап). Разом з тим тільки цивільне законодавство встановлює особливі методи поставлення цивілістичної відповідальності, засновані на встановленні критеріїв невинного діяння, а саме: фізична особа або організація, не виконало зобов'язання, визнається невинним при наявності свідоцтв того, що цією особою вжиті всі належні заходи для дотримання зобов'язань (абз. 2 п. 1 ст. 401 ЦК). В даному випадку вбачається спільність правової регламентації: ЦК, так само як і Кпап, встановлює формалізовані (об'єктивні і суб'єктивні) критерії поставлення порушення відповідальність, однак у відповідності з Кпап ці критерії застосовуються тільки для кваліфікації корпоративної провини, тоді як відповідно до ГК вони застосовні і до фізичних осіб. Встановлення критеріїв невинного діяння являє собою унікальне явище у вітчизняному праві.

Незважаючи на об'єктивні відмінності в ЦК та Кпап, вбачається і якусь тотожність публічних процедур, а саме - процедур доказування корпоративної провини. Стосовно до цивилистическим та адміністративним правопорушенням організація, підозрювана у вчиненні відповідно делікту або проступку, повинна представити вагомі аргументи, що підтверджують відсутність суб'єктивних критеріїв вини, а саме організація повинна довести, що їй були прийняті всі заходи для правомірної поведінки, а сам факт правопорушення обумовлений непереборними в даних умовах корпоративними або зовнішніми негативними обставинами. Таким чином, виборче використання критеріїв презумпції невинуватості притаманне не тільки публічного законодавства, стосовно якого вони встановлені, аналогічні формалізовані методи застосовуються і для кваліфікації винного делікту, однак в цивілістичній сфері застосування таких методів значно ширша: особа, підозрювана в скоєнні цивільного правопорушення, має довести свою невинність (див. п. 2 ст. 401 ЦК). В частині цивільно-правових деліктів поняття публічного доведення вини взагалі не застосовується, як це і встановлено публічним приписом, згідно з яким посадова особа правоохоронного органу має довести вину особи, підозрюваного у скоєнні правопорушення. Спільність правової регламентації вбачається в застосуванні методу змагальності учасників процесу, згідно з яким одна сторона - у випадку адміністративного процесу це завжди посадова особа правоохоронного органу - наводить вагомі докази, що підтверджують сам факт правопорушення (тобто підтверджують об'єктивні критерії вини), а інша сторона - фізична особа або корпоративне освіта - доводить свою невинність, тобто підтверджує відсутність суб'єктивних критеріїв провини і свідчить про те, що їй були вжиті всі належні заходи правомірної поведінки.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Обставини непереборної сили у кваліфікації корпоративної провини
Правові наслідки кваліфікації неосудності в юрисдикційної діяльності
Кваліфікація провини
Кваліфікація неосудності
Розміщення корпоративної символіки
Правові передумови кваліфікації малозначності
Правові передумови кваліфікації стану крайньої необхідності
Передумови кваліфікації індивідуальної провини
Передумови введення правового режиму
Виявлення соціальних і правових передумов діяння
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси