Меню
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія державного управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Лекція 1. Введення в навчальний курс: предмет, завдання і наукові основи вивчення історії державного управління

Предмет, зміст і завдання навчального курсу

Предметом вивчення пропонованого навчального курсу є основні закономірності та національні особливості виникнення, еволюції і перетворення російської держави і його інститутів на всіх етапах історичного розвитку Росії.

Ретроспектива російської державності - унікальний досвід будівництва самобутньої національної моделі державного управління та місцевого самоврядування, зазначений як видатними досягненнями, так і великими провалами. Для історичної еволюції Росії, як ні для якої іншої країни, були властиві дискретність (переривчастість), порушення ланцюга спадкоємності суспільного життя країни, чергування реформ і контрреформ, а з певного часу - мобілізаційний (наздоганяючий) тип розвитку, зумовили переважання державних інтересів над інтересами особистості. Вивчення цих та інших особливостей історії російської державності, взаємини влади і суспільства, вітчизняної політичної та управлінської культури дозволяє глибше зрозуміти сучасні проблеми державного будівництва в пашей країні, уникнути помилок в майбутньому.

Основні завдання навчального курсу:

o вивчення історичних (соціально-економічних і політичних передумов виникнення Російської держави, системи її установ (державного апарату), їх функцій та повноважень, спрямування їх діяльності;

o розкриття загального і особливого у формуванні і розвитку російської державності;

o порівняльний аналіз політико-адміністративних реформ на всьому протязі історії Росії;

o вивчення традиційних основ та історичних особливостей формування та розвитку державної служби в Росії;

o вивчення особливостей територіальної організації населення в Росії, що надає серйозний вплив на обсяг і якість прав і свобод громадян;

o вивчення процесу становлення і розвитку місцевого самоврядування в умовах бюрократичного держави.

В основу навчального курсу покладена концепція історичної спадкоємності національних історичних типів державного управління: давньоруського (IX-XIII ст.), станового (XV-XVII ст.), военнно-бюрократичного (XVIII ст.), адміністративно-бюрократичного (XIX - початок XX ст.), радянського (1917-1991 рр..), сучасного (пострадянського).

Курс побудований проблемно-хронологічно і орієнтує студентів і слухачів на осмислення вітчизняної ретроспективи з позицій не тільки конкретно-історичного аналізу, але й історико-соціологічного та політологічного підходів. В історичній ретроспективі розглядаються такі актуальні питання, як становлення і розвиток російської державності з урахуванням особливостей політичної культури суспільства і національної моделі влади і управління, динаміка соціальної модернізації суспільства та раціоналізації державного управління (центрального і місцевого), взаємовідносини в системі "влада - суспільство - людина".

Найбільш складною і найменш вивченою в історії державного управління в Росії залишається ключова для російської державності проблема взаємодії суспільства і влади. На думку вчених, що намітилося останнім часом зростання дослідницького інтересу до цього питання багато в чому пояснюється все тим же кризовим станом відносин суспільства і влади та їх невпорядкованістю протягом всієї історії Росії. Хоча сама ця проблема була сформульована у російської політичної думки досить вірно майже два століття тому (в першу чергу в політичних програмах декабристів), "задовільних шляхів вирішення питання взаємодії суспільства і влади в російській політичній теорії, ні в російській практиці до початку XXI ст. так і не знайдено".

1. Об'єктивна оцінка ролі держави в житті російського суспільства і ставлення до нього населення. Це необхідно тому, що останнім часом на хвилі антиэтатистских і антитоталітарних настроїв в нашій науковій літературі і публіцистиці, як ми зазначили вище, одержали широке поширення виключно негативні оцінки ролі держави в житті російського суспільства, що є, звичайно, явним спрощенням.

2. Подолання клішованих, хибних міфів про російською народі як не здатному до громадянської самоорганізації.

3. Осмислення особливостей і об'єктивного змісту формування Російської імперії в се порівнянні з двома іншими типами імперій - римської та британської. Необхідність об'єктивного вивчення цієї проблеми пояснюється відсутністю в історичній і політичній науці адекватного науково-категоріального апарату для опису цієї нетривіальної форми державності.

При виділенні основних проблем навчального курсу, автор виходив з необхідності: 1) об'єктивного аналізу процесу формування та функціонування існували в різні періоди історії Росії (з урахуванням дискретного характеру її розвитку) якісно різних систем державного управління; 2) виявлення основних закономірностей і специфічних особливостей переходу російського суспільства від традиційної системи цінностей та інститутів до сучасного раціонального суспільству і відповідним державним інститутам.

Вивчення історії російської державності у пропонованому навчальному курсі здійснюється в контексті цивілізаційного методу історичного пізнання. Такий підхід дозволяє більш широко і всесторонньо підійти до аналізу особливостей становлення і розвитку російської державності, виявити загальне і особливе у формуванні традиційних основ політичної культури Росії та національних моделей влади і управління, порівняти і зіставити зарубіжний і російський досвід модернізації державного управління, проведення адміністративних реформ, формування державної служби, творчо осмислити можливості інноваційних та мобілізаційних типів товариств, так само як і нові підходи до проблем стабілізації суспільно-політичних систем.

Підкреслюючи важливість і неминуще значення для сучасного державного будівництва національних традицій та історичного досвіду державного управління в Росії, автор пропонованого підручника вважає за необхідне відразу застерегти від двох найбільш серйозних методологічних помилок, які часто допускають при вивченні та осмисленні історії російської державності. Перша з них складається в прагненні вчених і практиків вільно чи мимоволі переносити сучасні політичні поняття на події і факти недавньої і особливо давньої історії, модернізувати події минулого без достатньої на те підстави.

На цю поширену помилку століття тому вказував один з видатних російських істориків В. О. Ключевський, справедливо вважав, що люди завжди будуть впадати в анахронізм, якщо, зустрічаючи звичні вираження в пам'ятках віддаленого часу, будуть розуміти їх в сучасному сенсі слова.

Зазначену вище методологічну помилку можна простежити вже при підході до самого поняття "держава". За рідкісним винятком термін "держава" використовується сьогодні у масової аудиторії і політичній публіцистиці в звичному для сучасного свідомості сенсі та значенні без урахування його походження і змістовної еволюції і безвідносно до загальноєвропейського і російського контексту. В той же час цілком очевидно, що в історичній ретроспективі Росії поняття "держава" (похідне від старомосковского "государ") з урахуванням особливостей формування та розвитку національної державності, взаємини влади і суспільства навряд чи можна порівняти з утвердилися з легкої руки М. Макіавеллі в Європі поняттям state (лат. status - положення, статус"; ісп. estado, ньому. Staat, англ. State, франц. Etat). Якщо у західноєвропейській політичній традиції і суспільній свідомості цим терміном позначалася щодо зовнішня для суспільства і особистості, формальна сторона політичного существования1, то в нашій історичній традиції держава і суспільство, по суті, ніколи не були розділені. Товариство було міцно інтегрована в державу, а сам государ, починаючи з утворення єдиної московської держави, був повновладним господарем, неподільно і одноосібно керував "своїм господарством".

Інша, не менш серйозна помилка масової свідомості та наукових досліджень (яку умовно можна назвати "помилкою короткого замикання") пов'язана з дісталася нам у спадок від радянської історіографії звичкою, в дусі марксистської теорії історичного детермінізму перебільшувати значення "об'єктивних закономірностей" в історичному розвитку і недооцінювати роль і значення суб'єктивного фактора в історії. Як показав радянський досвід, надмірна фетишизація категорії "закономірність" в історичних дослідженнях може завдати не меншої шкоди історичній науці, ніж заперечення об'єктивного ходу речей.

Звичайно, історична наука не може обмежуватися лише описом подій і фактів. Це положення не викликає сумнівів. За сукупністю фактів дослідник повинен бачити певні внутрішні закономірності розвитку, виявляти закономірні зв'язки в історичному розвитку, внутрішню логіку цього розвитку. Однак безперечно також і те, що історичне життя складається із задумів, дій людей і результатів цих дій, вона за своєю суттю невіддільна від конкретних діячів, суб'єктів історичного процесу. А це означає, що в історичному житті народів і держав абсолютного детермінізму не існує і не може існувати. Величезну роль тут можуть грати помилки тих чи інших політичних сил або окремих історичних діячів.

На цю обставину у суперечці з захисниками теорії історичного детермінізму вказували багато російські мислителі початку XX ст., які активно виступали проти "помилкового історичного фаталізму" і не поділяли думки, що при оцінці історичних явищ можна говорити лише про причини, а не про чиєїсь вини.

Сказане аж ніяк не означає заперечення необхідності врахування і вивчення об'єктивних умов розвитку суспільства. Однак слід погодитися також з думкою, що за межами сфери відносної необхідності в історії завжди є і сфера відносної свободи і так як в ній діють людський розум і воля, питання про провину і помилках окремих історичних діячів не може бути знятий з порядку дня1. В іншому випадку ми приречені робити одну і ту ж помилку, виключаючи при вивченні історичних явищ і фактів особисту відповідальність і морально-політичної оцінки людської поведінки.

Визнаючи наявність багатьох об'єктивних факторів в історичному розвитку, ні в якому разі не слід забувати про альтернативності, поліваріантності історичного процесу. Історія, звичайно, інваріанта, вона не терпить умовного способу ("Що було б, якби?"). Проте в самому історичному розвитку завжди закладені різні можливості, альтернативи. Якщо реалізувалася одна з них, то це ще не говорить про неминучість саме такого варіанту розвитку і що всі інші комбінації були неможливі. Як писав А. В. Герцен, "історія користується всякої нечаянностью, стукає раз у тисячу дверей". Тому дуже важливо вивчати як реалізовані, так і нереалізовані можливості історичного розвитку. Це необхідно не тільки в цілях правильної історичної перспективи, але і для того, щоб вчитися на уроках минулого, роблячи з них необхідні висновки для сьогоднішньої політичної практики.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Теоретичні аспекти дослідження проблем історії соціальної роботи
Історія розвитку та концептуальні джерела науки управління людськими ресурсами
Теоретичні основи державного управління
Проблема реформ в урядовій політиці Росії і пошуки шляхів вдосконалення національної моделі державного управління в першій половині XIX ст.
Державна служба і державні службовці: проблеми адміністративно-правового регулювання і управління
Предмет та система курсу "Прокурорський нагляд". Співвідношення курсу з іншими юридичними навчальними дисциплінами
Вступ Предмет, цілі і завдання курсу
Введення. Предмет і завдання курсу. Використання психологічного консультування та психологічної корекції
Введення. Предмет та періодизація курсу
Основні поняття і проблеми навчального курсу
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси