Меню
Головна
 
Головна arrow Право arrow Адміністративна відповідальність
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Обставини часткового зобов'язання

Перелік обставин, "що зменшують провину" підсудного за вчинення проступку та передбачених Статутом про покарання, також не був вичерпним: світовий суддя, керуючись ст. 13 Статуту, вправі був виявити і інші подібні обставини, прямо не передбачені законом.

Серед обставин, "що зменшують провину" Статутом про покарання та Укладенням про покарання було передбачено лише одне не має аналогів в чинному праві: "слабоумство і крайнє невігластво" (п. 1 ст. 13 Статуту, п. 4 ст. 134 Уложення).

Для недоумства характерно ослаблення або повна втрата інтелектуальних здібностей внаслідок несприятливого розвитку психічної хвороби - це так зване придбане слабоумство - деменція - (від лат. dementia - безумство). Часті негативні прояви психічного захворювання (припадків епілепсії, рідкісні ремісії у випадку шизофренії) свідчать про його перехід в злоякісну необоротну фазу слабоумства. Зазначені симптоми набутого слабоумства (dementia secundaria), визначені психіатрами в кінці XIX ст., в основному збігаються з поняттями, що використовуються сучасною наукою.

Обставини, що обтяжують відповідальність за правопорушення

Статутом про покарання було передбачено п'ять обставин, що посилюють вину підсудного (ст. 129 Уложення про покарання було визначено 10 таких обставин).

"Обдуманість в діях винного" (п. 1 ст. 14 Статуту) свідчила про наявність вини у формі прямого умислу - суб'єкт усвідомлював протиправність свого діяння і бажав або свідомо допускав настання суспільно небезпечних наслідків.

Станова приналежність підсудного або наявність інтелектуальних здібностей також розглядалися Статутом про покарання в якості обтяжуючої провину обставини. В даному випадку враховувалися суб'єктивні критерії - "освіченість" підсудного і "високе положення в суспільстві". Наявність станових привілеїв часто визначало і соціальний статус особи в ієрархії державної служби, причому шкоду, заподіяну суб'єктом, наділеним владними повноваженнями, непорівнянний з суспільно небезпечними наслідками в діяннях інших осіб У відповідності з п. 3 ст. 129 Уложення про покарання наявність станових привілеїв і інтелектуальних якостей ("стан, звання та ступінь освіченості") отягчало провину і відповідальність при вчиненні злочинів.

До обставин, що обтяжує відповідальність, відносилося також "завзяте запирательство і в особливості порушення підозри проти невинного" (п. 3 ст. 14 Статуту; п. 10 ст. 129 Уложення), тобто небажання співпрацювати з правоохоронними органами в період досудового розгляду в судовому засіданні, підтверджували належність особи до асоціальним елементам і ще більш отягчали відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань у відношенні осіб, не причетних до правопорушення.

Рецидив правопорушень (ст. 141 Статуту, ст. 131 Уложення) Статутом про покарання розподілявся на два різновиди:

o вчинення того ж або однорідного проступку по відбуванні покарання за попередні проступок або злочин;

o повторне вчинення правопорушення особою, звільненим від покарання за вчинення тяжких проступків або злочинів в результаті амністії та помилування. У цьому випадку критерієм рецидиву було призначення найбільш суворого покарання - ув'язнення або інших, не настільки обтяжливих покарань у вигляді обмеження волі.

Організація проступку і особливо активна роль у його вчиненні (ст. 15 Статуту) також ставилися до обтяжуючою обставинам. При вчиненні групового правопорушення (з числом учасників два і більше) обтяжуючі ознаки могли бути встановлені тільки в діях організаторів або осіб, які завдали найбільш значущий фізичний (тілесний) чи моральної шкоди або майнової шкоди, іншим співучасникам покарання призначалося на загальних підставах.

Поняття співучасті у вчиненні правопорушення не було визначено Статутом про покарання, виявлення ознак співучасті проводилося у відповідності зі ст. 11-15 Уложення про покарання. При цьому бралося до уваги, вчинене злочинне діяння за попередньою змовою або без нього. В останньому випадку найбільш тяжка шкода заподіювалася діями головних винних, до цієї групи належали: організатори злочину, тобто особи, розпоряджалися або управляли діями інших", та особи, які здійснювали злочин першими. Таким чином, враховувалася не тільки можливість керувати і направляти дії співучасників, приймалися до уваги тимчасової аспект правопорушення, розподіл функцій пасивного і активної співучасті. Особи, які надають безпосереднє сприяння головним винним (надають технічну допомогу, усувають об'єктивні перешкоди в їх діях тощо), ставилися до учасників.

При виявленні ознак попередньої змови групи осіб виділялися призвідники злочину, перш за все організатори злочину або замаху; спільники - особи, які надають активну допомогу організаторам; підбурювачі ("подговорщики") - особи, які надають лише пасивне сприяння у вчиненні злочину, але безпосередньо не беруть в ньому участі, особи, з допомогою переконання, підкупу і обіцянки вигод, примусу і погроз склонявшие до злочину інших"; посібники - особи, які надають технічне сприяння іншим співучасникам.

При визначенні ступеня вини співучасників проступку (ст. 15 Статуту про покарання) враховувалися суб'єктивні фактори: здатність порушника методами морального або фізичного примусу організувати вчинення проступку, розподілити функції пасивних і активних співучасників, - а також об'єктивні чинники, насамперед заподіяну діями співучасників фізичний і моральний шкода і майновий збиток.

Кваліфікація співучасті у відповідності з Укладенням про покарання була необхідна також і тому, що Статут про покарання розглядав проступки, вчинені за попередньою змовою, в якості обставини, обтяжливої покарання: "...особи, які самі вчинили (проступок. - Прим. авт.) або намовили до того інших, караються суворіше, ніж їхні співучасники" (ст. 15 Статуту).

Погляди на співучасть як співтовариство злочинців, об'єднане бажанням здійснити злочинний умисел, поділяв і М. С. Таганцев: "До співучасті можуть бути віднесені тільки ті випадки збігу злочинців, де є солідарна відповідальність всіх за кожного і кожного за всіх: тільки при цьому умові вчення про співучасть отримує значення самостійного інституту".

Відмітна особливість Статуту про покарання - наявність основних понять об'єктивної сторони правопорушення, які визначаються у відповідності з Укладенням про покарання, серед яких - поняття "замах на проступок" (ст. 17 Статуту). У відповідності зі ст. 9 Уложення про покарання "замахом на злочин визнається будь-яка дія, яким починається або продовжується приведення злого наміру у виконання". Як видно з наведеного визначення, російське право не отграничивало готування до злочину від замаху; згідно статті 8 Уложення про покарання під приготуванням розумілося "приискание або придбання засобів для вчинення злочину", тобто початкові дії щодо здійснення наміру. Законодавством не були також визначені об'єктивні особливості замаху, що представляють собою дії, спрямовані на вчинення злочину, не здійснені з не залежних від особи обставин. Більш точними слід вважати тлумачення законів у рішеннях касаційного департаменту Урядового Сенату: "Замахом на відміну від того, що сталося злочину можуть бути признаваемы тільки такі дії підсудного, на яких він був зупинений власною волею або не залежними від нього обставинами, перш ніж його злочинний умисел був приведений у виконання". Крім об'єктивного критерію замаху, визначається і суб'єктивний, обумовлене вольовими діями особи. Таким чином, добровільна відмова від злочину також розглядався як замах, проте особа підлягала кримінальній відповідальності лише в тих випадках, коли вчинені ним дії містили ознаки складу злочину (ст. 113 Уложення про покарання). При кваліфікації "незначних проступків" добровільна відмова від їх вчинення не розглядався як правопорушення.

У відповідності зі ст. 17 Статуту про покарання "замах на проступок, зупинена з власної волі підсудного, не підлягає покаранню", але тільки в тих випадках, якщо фактично вчинені дії не містили ознак проступку.

Обґрунтовуючи добровільна відмова від злочину як різновид замаху, Н. С. Таганцев все ж отграничивал його від замаху, зупиненого за об'єктивних обставин.

Застосування покарань, передбачених Статутом про покарання, не завжди було обумовлено наявністю складу проступку: правопорушення, що посягають на нематеріальні та майнові інтереси фізичних осіб (крадіжка, шахрайство, привласнення чужого майна та ін), підлягали покаранню за скаргою потерпілих.

Зазначені правопорушення не тягнуть за собою покарання при примиренні порушника з потерпілим або при відшкодуванні порушником майнового збитку незалежно від його мотивів при вчиненні проступків, які посягають на майнові інтереси.

Застосування покарання також залежало від тривалості часового періоду між вчиненням проступку і початком провадження у справі. У разі якщо зазначений термін перевищував шість місяців, покарання не могло бути накладено. При вчиненні проступків, які посягають на майнові інтереси, цей термін збільшувався до року (лесоистребление), а при вчиненні тяжких майнових проступків (крадіжка, шахрайство та привласнення чужого майна) - до двох років. У рідкісних випадках, при вчиненні проступків, що представляють собою незначну суспільну небезпеку, зазначений строк міг бути зменшений до одного місяця (всього Статутом про покарання було передбачено п'ять подібних проступків).

Майнову шкоду, завдану проступком, підлягав відшкодуванню, а фізичний (тілесний) та моральну шкоду - грошової компенсації поряд з покаранням.

У разі неспроможності правопорушника в першу чергу підлягали задоволенню приватноправові інтереси потерпілих, а передбачені законом санкції накладалися на частину майна.

Сплата грошового стягнення, заміненого з-за неспроможності порушника покаранням у вигляді обмеження свободи, означала дострокове звільнення порушника.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Часткова реабілітація: правова позиція Президії Верховного Суду РФ
Еволюція теорії граничної корисності: кардиналізма і ординалізму; поняття альтернативних витрат та поставлення
Метод часткової рівноваги і вплив фактора часу в концепції А. Маршалла
Обставини, несумісні з кваліфікацією провини. Поняття крайньої необхідності
Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність
Види обставин, що обтяжують відповідальність, особливості їх врахування при розгляді справи про адміністративне правопорушення
Обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність за вчинення податкового правопорушення
Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність
Обставини, що виключають відповідальність та звільняють від відповідальності за порушення законодавства про податки і зборах
Обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси