Меню
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія державного управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Органи дворянського станового самоврядування в правління Катерини II. Жалувана грамота містам: розвиток міського станового самоврядування

Децентралізація управління з метою зміцнення місцевих органів влади і управління та запровадження інституту генерал-губернаторства було, як видно зі сказаного, основним нововведенням Катерини П. Іншою особливістю її обласної реформи слід вважати посилення ролі земського елемента в місцевому управлінні, який, як вже зазначалося, з різних причин після смерті Петра I був витіснений або, підпорядкований бюрократичного початку в особі губернаторів і воєвод. Катерина II за прикладом Петра I, хоча вже і на інших підставах, вирішила доповнити місцевий бюрократичний апарат виборними представниками від дворянства (рис. 9.3). За словами В. О. Ключевського, здійснюючи широку реформу обласного управління і суду за планами передових публіцистів Західної Європи, імператриця ставила основною метою "зайняти порожня дворянство та зміцнити його становище в суспільстві і державі".

Прагнучи дати дворянству станову організацію і головне значення в місцевій адміністрації, влада ініціювала створення на місцях у повітах виборних станових установ

Організація місцевого управління при Катерині II

Рис. 9.3. Організація місцевого управління при Катерині II

установ - дворянських зібрань, які зосередили згодом у своїх руках всі місцеве самоврядування. Через кожні три роки дворяни кожного повіту з'їжджалися для обрання посадових осіб і обирали повітового предводителя, капітана-справника і засідателів у різні установи. Через цих представників дворянство керувала всіма справами в повіті.

Особливе положення серед нових дворянських установ займав нижній земський суд, який замінив колишнє воєводське управління і відав усією повітовою адміністрацією. Члени нижнього земського суду капітан-справник і дна або три засідателі обиралися дворянським зборами на три роки з дворян повіту. Справник вважався начальником повіту і був виконавчим органом губернського управління, здійснюючи разом з засідателями адміністративно-поліцейське управління в повіті. У функції нижнього земського суду входили: збереження в повіті благочиння, порядку, спостереження за виконанням законів, приведення у виконання рішень губернського правління і палат (казенної та судової), нагляд за торгівлею, справним станом доріг і мостів, вжиття заходів щодо попередження хвороб, викорінення "осередків злодіїв і селян" і багато іншого.

Спочатку перебудова місцевого управління виходила переважно з потреб зміцнення державного управління. З виданням в 1785 р. Жалуваної грамоти дворянству дворянське станове самоврядування стало розглядатися як станова привілей, поряд з іншими узаконеними тут же правами і пільгами дворянства. З Жалуваної грамотою 1785 р. дворяни отримали право створювати в губерніях дворянські зібрання, основним обов'язком яких було "зміст і доповнення дворянських родовідних книг" та видача грамот на дворянство. Грамоти видавалися тільки внесених у родовідну книгу потомственим дворянам, володіє нерухомою власністю в даній губернії. Губернські дворянські збори мають власний бюджет, будинок у місті для засідань, друк і архів. Тим самим губернське дворянство остаточно перетворювалося в замкнутий стан зі своєю корпоративною організацією, наділеною правами юридичної особи. При Катерині II дворянин стає членом губернської дворянської корпорації, привілейованої і тримала в своїх руках місцеве самоврядування.

В ході губернської реформи 1775 р. була створена розгалужена система суду (рис. 9.4), носив, так само як і вся система

Пристрій суду при Катерині II

Рис. 9.4. Пристрій суду при Катерині II

дворянського самоврядування, яскраво виражений становий характер. Для кожного стану створювався свій суд: 1) повітовий суд в повіті і верхній земський суд у губернії - для дворян; 2) городові магістрати і контролює їх діяльність губернський магістрат - для городян (міська поліція перебувала у віданні коронного чиновника - мера); 3) нижня розправа в повіті, підпорядкована губернської верхній розправі -для державних селян. За своїм складом всі ці установи були колегіальними і обиралися відповідними станами, тільки голова нижньої розправи (расправный суддя) призначався губернським правлінням. Апеляційною інстанцією по відношенню до них виступала згадувана вище палата цивільного суду, а вищою апеляційною інстанцією для самої палати був Правлячий Сенат. Крім перерахованих судових установ при кожному повітовому суді створювалася дворянська опіка під головуванням повітового предводителя дворянства для піклування про вдів і дітей дворян, а також сирітський суд на чолі з міським головою для піклування вдів і сиріт городян.

Особливими, що не мали аналогів установами були совісні суди, які засновувалися в кожній губернії і займалися найбільш складними справами (примиренням позовів, злочинами божевільних або малолітніх, вчиненими але дурості й невігластву, та ін). Вони складалися з совісного судді і шести засідателів, які обираються станами (але два засідателя від стану) і затверджуються губернатором. Совісного суду не втручався в судові справи, а діяв тільки але пропозицією губернського правління або у зв'язку із зверненням приватних осіб. Його головним завданням було судити справедливо (по совісті), поважаючи особистість. Совісну суд зобов'язаний також стежити за тим, щоб притягнуті до відповідальності особи не утримувалися під вартою більше трьох днів без пред'явлення їм звинувачення.

До нових установ в системі місцевого управління належали Накази громадського піклування, що створюються в кожній губернії під головуванням губернатора. До складу Наказу громадського піклування входили по два засідателя верхнього земського суду, два засідателя губернського магістрату і два засідателя верхньої розправи. До основних функцій Наказу ставилися: організація та утримання народних шкіл, сирітських будинків, лікарень і госпіталів; установа богаділень для людей похилого віку, бідних та вбогих; пристрій будинків для безробітних, гамівних будинків для неслухняних дітей, п'яниць, осіб негідної поведінки.

Поряд з губернською реформою важливе місце в преобразовательской діяльності Катерини II належало організації міського управління та самоврядування. Як зазначалося раніше, Катерина II у своїх преобразовательских планах надавала виняткове значення розвитку російських міст, в дусі західноєвропейських ідей прагнула захищати російської торгівлі та промисловості. Необхідність міської реформи диктувалася невлаштованістю російських міст, слабкістю міської організації та міського управління, відстає від зростаючих потреб торгово-промислового класу, що намітилися нові тенденції в економічному розвитку країни. Починаючи з реформ Петра I форми міського управління багаторазово змінювалися, в управлінні містами відсутня однаковість, воно не мало самостійного статусу.

Перші реформи Катерини П нічого принципово не змінили в адміністративному управлінні міст, вони лише внести певний порядок в міське управління, підсиливши його централізацію і наділивши міста статусом самостійної адміністративної одиниці. Так само як і раніше, міста управлялися городничими і комендантами, призначуваними з дворян. Адміністрацію столичних міст очолювали призначувані центральною владою полицмейстеры. В ході виборів Покладеної комісії і пізніше, в рамках проведеної губернської реформи 1775 р.. з'явилися нові виборні органи міського громадського управління. Вводилася нова виборна посаду міського голови, який очолював міський магістрат, були створені совісну і сирітський суди.

21 квітня 1785 р. була оприлюднена -"Грамота на права і вигоди містам Російської імперії" (так звана Жалувана грамота містам), що поклало початок широкій міської реформу, в ході якої міста вперше отримали самостійний статус, юридично закріплене міське громадське управління, закладалися основи ремісничого, цехового устрою. Будучи першим в історії Росії законодавчим актом, закреплявшим організацію міського управління, Жалувана грамота містам визнавала за міськими виборними органами право на самостійну сферу діяльності.

По Жалуваній грамоті містам населення міста поділялося на шість станових груп (розрядів), розрізнялися за майнового стану і роду діяльності. До них належали: 1) "справжні городові обивателі", до яких належали власники міської нерухомості (будинків і земель тощо); 2) купці всіх трьох гільдій; 3) цехові ремісники; 4) "іногородні та іноземні гості" (так називали росіян і іноземних купців і фахівців, які займалися торгової і промислової діяльністю в містах, але не проживали в них); 5) імениті громадяни: виборні посадовці, науковці, архітектори, живописці, скульптори, представники зародження буржуазії (банкіри, оптові торговці, кораблевладельцы та ін); 6) посадські-цехові люди, зайняті ремеслом і мають власний капітал. Кожна з станових груп наділялася певними правами, привілеями та обов'язками.

Жалувана грамота містам встановлювала принцип всестановість міського самоврядування. Яке формувалося на основі Жалуваної грамоти "градське товариство" наділялося правом юридичної особи, мають право володіти власністю, одержувати доходи з майна, збирати з міського населення спеціальні збори. Первинним органом міського станового самоврядування було міське збори, складалося з усіх міських жителів і обирали виборних посадових осіб: міського голову, бурмистрів і ратманів в міський магістрат, старост, суддів совестных судів, засідателів від міського стану в загальні станові установи. Раз у три роки міське збори за розпорядженням губернатора обирало загальну міську думу, є розпорядчим органом міського самоврядування. Вона складалася з гласних від всіх шести станових груп міського населення і очолювалася міським головою. Виконавчим (постійно діючим) органом міського станового самоврядування була шестигласная дума, що обирається раз в три роки загальної міською думою на основі рівного представництва від усіх станів (кожна з шести станових груп міста мала в шестигласної думи по одному гласному). Вона також очолювалася міським головою. До компетенції міського самоврядування входили питання міського господарства та міського благоустрою, розвиток торгівлі і промислів, продовольча справа і т. п. В той же час можливості органів міського самоврядування були обмежені через брак необхідних фінансових засобів, постійного дефіциту бюджету міських дум, який формувався за рахунок різних зборів з міського населення.

Крім цих об'єктивних труднощів були й інші, не менш істотні. В умовах зберігалася самодержавної форми правління діяльність органів міського самоврядування була поставлена в певні рамки, перебувала під постійною опікою бюрократичних установ. Міські збори скликалися тільки з дозволу губернатора, який контролював бюджет шестигласної думи, правильне витрачання коштів міським товариством; дума повинна була представляти звіти по доходах і видатках губернатору і казенній палаті.

Діяльність міських дум була також обмежена поліцейськими установами, що діяли в містах і наділеними вдачею втручатися в приватне життя міського населення. По суті справи реальна влада в місті належала не шестигласної міській думі, яку сучасники іронічно називали "безгласной думою", а городничого або поліцмейстера. Катерина II 8 квітня 1782 р. підписала спеціальний "Статут благочиння або поліцейський", згідно з яким у містах створювалися міські адміністративно-поліцейські органи - Управи благочиння (поліцейські управи). На чолі Управ благочиння стояли поліцмейстер (в губернських містах) або городничий (в повітових містах), яким підкорялися пристави кримінальних справ і пристави цивільних справ, а також два виборних чиновника (ратмана) від купецтва. Тим самим була реорганізована міська поліція, і система поліцейського нагляду в містах набувала більш суворий характер. Управа благочиння виконувала крім поліцейських і широкі адміністративно-господарські функції (стежила за справністю міських споруд, доріг, чистотою міста, здійснювала нагляд за торгівлею, правильністю мір і ваг, приймала заходи проти пожеж).

У відповідності з новою структурою міського поліцейського апарату міста ділилися на самостійні адміністративно-поліцейські частини (з 200-700 дворів) на чолі з приватним приставом, який призначався губернським правлінням і мав у розпорядженні двох поліцейських сержантів. Частини в свою чергу ділилися на квартали (50-100 дворів) на чолі з квартальним наглядачем, який призначався Управою благочиння, підпорядковувався приватного пристава і мав у своєму підпорядкуванні квартальних поручників, які обираються жителями на три роки, а також сторожів і двірників. Таким чином, за рідкісним винятком, всі поліцейські чини в місті призначалися і в сукупності являли собою, висловлюючись сучасною мовою, муніципальну поліцію, платня яким призначалося з місцевого бюджету (зборів з міського населення).

Резюмуючи сказане, можна зробити висновок про те, що саме за Катерини II, а не при Миколі I, як зазвичай прийнято вважати, було покладено початок поліцейській державі в Росії і за функціями, і за джерелами формування адміністрації. Павло I своєрідно завершив цей процес, скасувавши в 1796 р. дворянське самоврядування, відновивши в містах посаду обер-поліцмейстера з широкими повноваженнями, якому підпорядковувалися всі губернські чини, в тому числі і губернатори.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Національний тип дворянській імперії та особливості станової політики Катерини II. Реорганізація вищого і центрального управління
Перетворення місцевого управління і створення органів міського самоврядування. Підсумки і наслідки петровських реформ
Становлення російського самодержавства і станового управління суспільством. система центральних і місцевих органів влади в московській державі в ХV-ХVІ ст.
Правління Петра III (1761-1762)
Організація місцевого самоврядування в містах федерального значення
Організація місцевого самоврядування в містах-наукоградах
Земська реформа 1864 р.: досягнення і протиріччя земського самоврядування. Зміст і особливості судової та міської реформ
Організація вищих органів політичної влади станово-представницької монархії в XVI ст.
Проблеми безпеки у великих містах
Організаційні основи місцевого самоврядування
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси