Меню
Головна
 
Головна arrow Банківська справа arrow Гроші, кредит, банки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Європейська валютна одиниця (ЕКЮ)

Паралельно з процесом трансформації міжнародних валютно-кредитних відносин у глобальному масштабі відбувалося їх розвиток на регіональному рівні, зокрема в західноєвропейських країнах. Передумови до активізації процесу економічної інтеграції країн Західної Європи сформувалися наприкінці 40-х початку 50-х роках XX ст., коли керівні органи ряду західноєвропейських держав прийшли до висновку про необхідність створення політичного та економічного союзу. Цей період характеризується виникненням на добровільній основі таких міжнародних організацій, як Організація європейського економічного співробітництва (1948), Західноєвропейський союз (1954 р.) і Європейський платіжний союз (1950 року), який надавав 17 країнам-учасницям можливість здійснювати багатосторонній кліринг через Банк міжнародних розрахунків.

У 1957 р. в цілях розвитку спільного ринку шести країн-учасниць (Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Італія та Люксембург) підписали так званий Римський договір, що послужив основою для формування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Основними завданнями, які вирішувалися ЄЕС, були розробка та реалізація узгодженої економічної політики країн-членів, яка базувалася на митний союз та спільний ринок.

У 1958 р. учасниками Європейського платіжного союзу було прийнято рішення про підписання Європейського валютного угоди. Тим самим були закладені основи повномасштабної валютної інтеграції західноєвропейських країн. Ці дії сприяли суттєвому розширенню зовнішньої торгівлі, стабілізації грошової маси та введення взаємної оборотності валют в Західній Європі. Позитивні явища в економічному житті Європейського співтовариства (ЄС), а також успішне завершення процесів формування митного союзу та узгодження податкової, соціальної та регіональної політики створили необхідні внутрішньосистемні передумови для прийняття Гаазької сесії Європейської ради в 1969 р. рішення про розроблення та реалізацію плану зі створення валютно-економічного союзу країн - учасниць ЄС. Згідно з рішенням сесії Гаазької робоча група під керівництвом П. Вернера розробила план поетапного створення такого союзу.

Формування валютно-економічного союзу передбачала рішення наступних завдань:

o досягнення повної взаємної оборотності валют країн-учасниць;

o введення жорстко фіксованих співвідношень курсів грошових одиниць країн ЄВС з подальшим створенням єдиної валюти;

o заснування Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС), в завдання якого входили підтримання встановлених обмінних курсів і координація національних грошово-кредитних і валютних політик; ведення ЄФВС передавалися і об'єднані золотовалютні запаси держав-учасників.

У період створення валютно-економічного союзу в рамках Європейського співтовариства світова валютна система зазнала такі суттєві зміни, як відмова від золотомонетне стандарту та перехід від фіксованих до плаваючих валютних курсів. Внаслідок цього загострилися протиріччя між зовнішньоторговельною та валютною складовими інтеграційного процесу. У Європейському співтоваристві стався розкол: частина країн-учасниць дотримувалася принципів встановлення жорстких меж коливань валютних курсів, а решта воліли режим вільного плавання своїх валют. Склалася ситуація перешкоджала досягнення повномасштабної валютної інтеграції в ЄЕС та окреслила необхідність пошуку нових рішень.

Для усунення виниклих протиріч у 1979 р. була введена в дію Європейська валютна система (ЄВС), основне завдання якої полягало в забезпеченні стабільності валютних відносин між країнами ЄЕС. Згідно з положеннями угоди ЄВС як резервного активу і платіжного засобу при розрахунках між центральними банками країн-учасниць використовувалася емітована європейська валютна одиниця - ЕКЮ. Вона являє собою складову валюту, яка складається з зваженого набору валют, що містить фіксовані суми національних валют країн - учасниць ЄЕС. Відносна вага валют, що складають кошик, визначали наступні економічні показники:

o питома вага країни-емітента у торговому обміні країн загального ринку;

o участь національної валюти в міжнародних розрахунках;

o частка країни-емітента у сукупному валовому продукті.

Офіційний перегляд структури ЕКЮ повинен був здійснюватися кожні п'ять років. Остання зміна складу валютного кошика було вироблено в 1989 р. Центральний курс ЕКЮ розраховувався наступним чином: встановлювався центральний обмінний курс для будь-якої базової валюти, відносні ваги валют але погодженим відповідним центральним курсами перераховувалися в базову і потім підсумовувалися. Щодня визначалися розбіжності між ринковим і центральним обмінними курсами ЕКЮ і кожної валюти. Механізм обмінних курсів країн ЄЕС передбачав встановлення порогу відхилень ринкового курсу національних валют по відношенню до ЕКЮ, а також допустимих меж коливань ЕКЮ щодо національних валют країн - учасниць ЄВС. Зміни валют обмежувалися в межах 2,25% відносно одна одної і не більш 15% у власному діапазоні. Стабільність прийнятої паритетної сітки підтримувалася валютними інтервенціями центральних банків і системою взаємного кредитування і розрахунків.

Емісія і розподіл ЕКЮ серед країн-учасниць ЄВС здійснювалися пропорційно коштам кожної країни в міжнародних ліквідних активах. Країни - учасниці ЄВС вносили 20% своїх золотовалютних запасів в рахунок створення спеціального резерву, який зберігався в ЄФВС. Внески в цей резерв служили підставою для отримання кредиту в ЕКЮ, еквівалентного сумі внесених раніше коштів. Таким чином, ЕКЮ отримало реальне матеріальне забезпечення, що визначало можливість її використання в якості резервного і платіжного засобу.

У відповідності з Угодою країн - учасниць ЄВС ЕКЮ була покликана виконувати наступні функції:

o служити основою для визначення сигнального показника відхилень ринкового курсу валют від центрального;

o бути розрахунковою одиницею в операціях, пов'язаних з валютними інтервенціями і кредитним механізмом ЄВС;

o виступати в якості засобу розрахунків між регулюючими грошово-кредитними установами ЄЕС та центральними банками країн-учасниць;

o бути резервним активом і платіжним засобом для центральних банків країн-учасниць.

Успішному функціонуванню ЄВС сприяло здійснення тривалих та послідовних заходів, спрямованих на поліпшення внутрішньоєвропейського економічного співробітництва і створення регіональних областей фінансової стабільності. Практична реалізація механізму функціонування європейської валютної одиниці ЕКЮ дозволила країнам - учасницям ЄВС до початку 1990-х рр. досягти певних успіхів у повномасштабної валютної інтеграції. Разом з тим проблеми, пов'язані зі стабілізацією валютних курсів і вирівнювання рівнів економічного розвитку країн-учасниць, не були остаточно вирішені.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Вантажна одиниця - елемент наскрізного логістичного процесу
Європейська валютна система
Принципи побудови Міжнародної системи одиниць
Валютні курси і міжнародні резерви
Залучення та розміщення валютних коштів
Валютний ринок і теореми про паритетах
Валютна політика
Валютно-фінансові біржі
Угода ЄС - ЄАВТ про Європейському економічному просторі (ЄЕП)
Європейський Рада
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси