Меню
Головна
 
Головна arrow Інвестування arrow Інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

В історії розвитку світової цивілізації використовувалися різні підходи до оцінки ролі держави в економіці. У їх числі можна назвати меркантилізм, класичний підхід, марксизм, кейнсіанство, монетаризм, неокейнсіанство. Необхідність державного регулювання економіки сьогодні ніким не заперечується.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему державних заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації і розвитку економіки, пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Для цього держава повинна виконувати наступні функції:

o законотворчість, тобто розробку і прийняття правових норм господарської діяльності;

o адміністрування, тобто створення і припинення діяльності суб'єктів господарювання;

o інформування господарюючих суб'єктів економічної ситуації і можливості її зміни в майбутньому при розробці прогнозів та індикативних планів як країни в цілому, так і окремих її територіальних утворень;

o регулювання діяльності регіонів, галузей і великих підприємств в загальнонаціональних цілях;

o контроль за поточною діяльністю підприємств з метою запобігання порушень чинного законодавства.

Державне регулювання має бути спрямоване на досягнення визначених цілей. На даному етапі такими цілями є вихід країни з економічної кризи, реалізація Концепції довгострокового соціально - економічного розвитку країни до 2020 р. та переведення національної економіки на інноваційний шлях розвитку.

В сучасних умовах необхідність посилення державного впливу на економічні та соціальні процеси в нашій країні обумовлюються наступними причинами.

По-перше, у перехідний період на ринкові відносини у Росії роль державного регулювання економіки недооцінювалася, що призвело до суттєвих негативних наслідків і, зокрема, до затяжної економічної кризи (1991-2000 рр.). І хоча в наступні роки економіка нашої країни розвивалася досить швидкими темпами (зростання - 6-7% в рік), що було в першу чергу пов'язано зі зростанням світових цін на енергоносії, передусім на нафту та газ, в цілому в Росії за перехідний період сформувалася експортно-сировинна модель розвитку, не здатна забезпечити стійкі в довгостроковому плані темпи економічного розвитку.

Якісний стан національної економіки за 1990 - 2010 рр. погіршився.

1. Спостерігалася тенденція зростання фізичного і морального зносу основних виробничих фондів, особливо їх активної частини. На сучасному етапі вп досяг критичного рівня.

2. В економіці країни не відбулися суттєві позитивні структурні зміни. Зокрема, в структурі промислового виробництва ще в більшій мірі став переважати видобувний сектор порівняно з обробним. Особливо це стосується машинобудівного комплексу, частка якого в перебудовний період істотно скоротилася. Інвестиції у машинобудування і металообробку в чотири рази менше, ніж у видобувну промисловість, а зростання імпорту машинобудівної продукції в 2007 р. в шість разів перевищувало зростання вітчизняного машинобудування. Розвиток машинобудівного комплексу країни є локомотивом для прискорення НТП і переведення економіки на інноваційний шлях розвитку.

3. За перебудовний період Росія ще більшою мірою відстала в області розвитку науки і техніки. Так, на частку нових технологій у розвинутих державах світу припадає до 85% приросту ВВП. Обсяг світового ринку наукомісткої продукції сьогодні перевищив 2,3 трлн дол. До 36% цієї суми припадає на США, 30% - на Японію, 9,5% - на Німеччину, 6% - на Китай. Частка Росії становить лише 0,3%. Причому питома вага наукомісткої продукції в загальному обсязі російського експорту не перевищує 1,5-2,0% (в 1990 р. - 23%).

В останнє десятиліття частка інноваційної продукції в загальному обсязі промислової продукції знизилася до 4,8% (в кінці 80-х рр. минулого століття - 30-40%). Така ситуація склалася в Росії з-за істотного недофінансування науково-дослідних і дослідно - конструкторських робіт (НДДКР), нераціонального використання коштів, виділених на розвиток науки і техніки, а також з-за слабкої сприйнятливості господарюючих суб'єктів до впровадження всього нового і передового.

У Росії витрати на НДДКР в основному фінансуються за рахунок коштів федерального бюджету. При цьому треба врахувати, що за масштабом річних вкладень у науку Росія сьогодні не йде пі в яке порівняння з основними високорозвиненими країнами. Наприклад, США щорічно вкладають в НДДКР понад 280 млрд дол., країни Європейського союзу (ЄС) - близько 190 млрд дол., Японія - понад 100 млрд дол., Китай - 60 млрд дол., Німеччина - 54 млрд дол., Росія ж - близько 4 млрд дол. В сумі витрат на НДДКР па частку корпорацій у США, припадає 70%, в ЄС - 56%, в Японії - 72%.

4. Погано йдуть справи з станом таких параметрів ефективності національної економіки, як продуктивність праці, енергоємність та ресурсоємність економіки. За рівнем продуктивності праці Росія відстає від США в 5-6 разів, від країн ЄС - в 3-4 рази; ресурсомісткість продукції і технологій в основних галузях промисловості в середньому в 3-7 разів вище, ніж у США та інших індустріально розвинених країнах, а енергоємність - майже в три рази вище, ніж у середньому в світі. Тому впровадження енергозберігаючих технологій - це одночасно і підвищення конкурентоспроможності країни, і найважливіша екологічна завдання.

Необхідно зазначити, що всі названі вище параметри якісного стану національної .економіки тісно пов'язані між собою, одні з них є причинами, а інші - наслідками.

По-друге, давно відомо, що економіка будь-якої держави не може нормально розвиватися без наявності па належному рівні середнього класу. Його частка має становити не менше 50-60%, а в Росії вона хоч і збільшується, але становить не більше 30-40%. В нашій країні йде процес розшарування суспільства на бідних і багатих.

За даними вибіркового обстеження, проведеного в квітні 2011 р., питома вага фонду заробітної плати 50% найменш оплачуваних працівників (1 -5 децильные групи) у загальному фонді нарахованої заробітної плати склав 21,6% проти 21,9% за аналогічний період 2009 р., а 50% найбільш оплачуваних працівників (6-10 децильные групи) відповідно - 78,4 і 78,1% фонду.

Співвідношення середньої заробітної плати 10% працівників з найбільшою і 10% працівників з найменшою заробітною платою у квітні 2011 р. склало 16,1 рази (у квітні 2009 р. - 14,7 рази). Збільшення розриву між середньою заробітною платою 10% найбільш оплачуваних і 10% найменш оплачуваних працівників стало наслідком більш високих темпів приросту середньої заробітної плати групи найбільш оплачуваних працівників (на 24%) порівняно з групою низькооплачуваних працівників (на 13%). Найбільший розрив в оплаті крайніх 10%-них груп працівників спостерігався у фінансовій діяльності; організаціях, зайнятих у сфері операцій з нерухомим майном, оренди та надання послуг; оптової і роздрібної торгівлі; ремонту автотранспортних коштів, мотоциклів, побутових виробів і предметів особистого користування.

Розрив у рівнях оплати праці зазначених груп має тенденцію до підвищення. Між тим критично небезпечним для соціальної обстановки вважається 7-8-кратний розрив.

Такого стрімкого соціального розшарування населення не знала жодна країна світу. Природно, така нерівність не сприяє розвитку національної економіки за соціально-політичної нестабільності та відсутності належної частки середнього класу.

В цих умовах держава просто зобов'язана втручатися в ці процеси шляхом перерозподілу доходів.

По-третє, в умовах глобалізації світової економіки роль держави в регулюванні не тільки національної, але й світової економіки істотно зростає. Всі країни світу, особливо провідні (США, Японія, Китай, Індія, країни ЄС, Росія та ін), які тісно взаємопов'язані, повинні вести таку політику, яка б сприяла розвитку не тільки власної економіки, і перешкоджала би утворенню світових фінансової та економічної криз. Такі кризи в умовах глобалізації не щадять ні одну країну в світі, про що свідчить світова фінансова і економічна криза 2008 р., який виник у початку в США, а потім охопив більшість країн світу, в тому числі і Росію. В умовах економічної кризи роль держави у подоланні цієї "хвороби" істотно зростає.

По-четверте, посилення ролі держави в управлінні економікою пов'язане з необхідністю реалізації Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку Росії до 2020 р., в якій передбачається переведення економіки на інноваційний шлях розвитку з метою підвищення ефективності її функціонування і на цій основі - підвищення якості життя громадян нашої країни. При цьому необхідно зазначити, що реалізація цієї Концепції розпочалася в умовах світової фінансової та економічної кризи, що не передбачалося сценарієм при її розробці. Все це вимагає втручання держави і внесення необхідних коригувань з метою реалізації Концепції з урахуванням обставин, що склалися в економіці країни.

Усунення всіх негативних явищ, які склалися в економіці країни, навряд чи можливе без істотних інвестицій і необхідність їх державного регулювання.

Державне регулювання інвестицій є найважливішою складовою частиною управління економікою.

Під державним регулюванням інвестиційної діяльності розуміють визначені в законодавчому порядку форми і методи адміністративного і економічного характеру, які використовуються органами управління всіх рівнів для здійснення інвестиційної політики, що забезпечує державні завдання соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, підвищення ефективності інвестицій, безпечних умов для вкладень у різні інвестиційні об'єкти.

Державне регулювання інвестиційної діяльності не може бути ефективним без розробки і реалізації інвестиційної політики, тісно взаємопов'язаної з економічною політикою держави.

На наш погляд, державне регулювання інвестиційної діяльності - це складова і невід'ємна частина державного регулювання економікою, спрямована на забезпечення сприятливих умов для всіх господарюючих суб'єктів у галузі їх інвестиційної діяльності з метою досягнення запланованих завдань економічного, соціального, інноваційного, екологічного та іншого характеру на всіх рівнях.

Основна мета державного регулювання інвестиційної діяльності полягає в тому, щоб створити сприятливий інвестиційний клімат в країні для всіх суб'єктів господарювання, для реалізації економічної і соціальної політики держави на кожний певний період. Таким чином, регулювання інвестиційної діяльності є важливим інструментом в руках держави для впливу на економічні та соціальні процеси.

Участь держави в регулюванні інвестиційної діяльності виражається в наступному.

1. Держава виступає в якості системоутворюючого інституту, так як формує єдину правову і нормативну базу для всіх учасників інвестиційної діяльності, включаючи реалізацію реальних проектів.

2. Воно саме є суб'єктом інвестиційного процесу, виділяючи бюджетні кошти на конкурсній основі безпосереднім замовникам проектів. Слід мати на увазі, що держава не має в якості основної мети інвестиційної діяльності отримання максимального прибутку від реальних проектів, на фінансування яких спрямовує бюджетні кошти. При прийнятті інвестиційних рішень держава керується іншими принципами, ніж комерційні організації при оцінці ефективності проектів (наприклад, досягнення максимальної соціальної та економічної ефективності).

3. Держава визначає стратегію поведінки інвесторів на ринку інвестиційних товарів, а також обсяг і структуру бюджетних інвестицій.

У вітчизняній літературі прийнято виділяти дві групи методів, за допомогою яких держава регулює інвестиційну діяльність: методи прямого та непрямого (непрямого) впливу.

Методи прямого впливу реалізуються через інструменти правового (законодавчого) регулювання, адміністративного та економічного впливу.

Методи непрямого впливу здійснюються лише економічними засобами.

Державне законодавство у сфері інвестиційної діяльності можна класифікувати на три групи (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Державне законодавство у сфері інвестиційної діяльності

Перша група. Загальне державне законодавство (Конституція РФ, Цивільний кодекс РФ, Податковий кодекс РФ та ін).

Друга група. Державне законодавство в галузі регулювання реальних інвестицій.

Третя група. Державне законодавство в галузі регулювання портфельних інвестицій.

Деякі автори інструменти правового регулювання розуміють у розширеному аспекті і відносять до них не тільки законодавчі акти в сфері інвестиційної діяльності, але і укладення договорів (інвестиційних, кредитних угод), прийняття державних програм, а також систему реалізації та додержання інвестиційного законодавства.

Інструменти адміністративного регулювання належать до групи засобів прямого регулювання інвестиційної діяльності і включають в себе:

o реєстрацію;

o ліцензування;

o квотування;

o застосування системи санкцій, обмежень;

o розробку та затвердження наказів, розпоряджень, указів і т. д.;

o введення адміністративних заходів;

o погоджувально-дозвільні (розпорядчі) процедури;

o управління державною власністю.

Блок економічних методів державного управління інвестиційною сферою визначається роллю економіки, яку вона відіграє в житті держави і суспільства. Сукупність інструментів економічного регулювання включає в себе такі групи інструментів: активно-структурні, фіскально-структурні, монетарні та ін.

До активно-структурних методів належать:

1) державна підтримка;

2) державне фінансування інвестицій (державні інвестиції);

3) державне участь;

4) пов'язане кредитування;

5) пряме проектне фінансування;

6) управління зовнішнім активним і пасивним боргом.

Фіскально-структурні інструменти (інструменти бюджетно-податкової політики) включають в себе важелі впливу на інвестиційну діяльність через бюджетну і податкову систему.

Монетарні інструменти (інструменти грошово - кредитної політики) впливають на інвестиційну діяльність через регулювання грошового обігу та обсягу грошової маси, а також важелі кредитної політики (ставки рефінансування Банку Росії, ставки відсотків по кредитах комерційних банків та ін).

Інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності можуть бути найбільш ефективно застосовані тільки при використанні організаційно-управлінських форм впливу, до яких відносяться:

1)інформаційно-аналітичне забезпечення;

2) методи (інструменти) просування структурних реформ і конкретних проектів;

3)методи (інструменти) підвищення інвестиційного клімату (маркетинг територій та ін).

Основні форми регулювання інвестиційної діяльності на основі державного законодавства представлені на рис. 3.7.

Рис. 3.7. Форми регулювання інвестиційної діяльності на основі державного законодавства

Створення державою сприятливих економічних умов для розвитку інвестиційної діяльності є основною формою її регулювання.

Федеральним законом від 25 лютого 1999 року № 39-ΦЗ "Про інвестиційної діяльність у Російської Федерації, здійснюваної у вигляді капітальних вкладень" передбачені наступні заходи щодо створення в країні сприятливих умов для розвитку інвестиційної діяльності:

o вдосконалення системи податків, механізму нарахування амортизації і використання амортизаційних відрахувань;

o встановлення суб'єктам інвестиційної діяльності спеціальних податкових режимів, що не носять індивідуального характеру;

o захист інтересів інвесторів;

o надання суб'єктам інвестиційної діяльності пільгових умов користування землею та іншими природними ресурсами, що не суперечать законодавству РФ;

o розширення використання коштів населення та інших позабюджетних джерел фінансування житлового будівництва та будівництва об'єктів соціально-культурного призначення;

o створення і розвиток мережі інформаційно-аналітичних центрів, які здійснюють регулярне проведення рейтингових оцінок суб'єкта інвестиційної діяльності;

o прийняття антимонопольних заходів;

o розширення можливостей використання застави при здійсненні кредитування;

o розвиток лізингу;

o проведення переоцінок основних фондів у відповідність з темпами інфляції;

o створення можливостей формування суб'єктами інвестиційної діяльності власних інвестиційних фондів.

Пряме участь держави у інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

o розробки, затвердження і фінансування інвестиційних проектів, здійснюваних у Російської Федерації спільно з іноземними державами, а також інвестиційних проектів, що фінансуються за рахунок засобів бюджетів усіх рівнів;

o формування переліку будов і об'єктів технічного переозброєння для федеральних державних потреб та фінансування їх за рахунок коштів федерального бюджету;

o надання на конкурсній основі державних гарантій по інвестиційних проектів за рахунок коштів федерального бюджету і коштів бюджетів суб'єктів РФ;

o розміщення па конкурсній основі засобів федерального і регіонального бюджетів для фінансування інвестиційних проектів. Розміщення цих коштів здійснюється на поворотній і термінової засадах зі сплатою відсотків, що визначаються законами про бюджетах, або на умовах закріплення в державній власності відповідної частини акцій створюваного акціонерного товариства, які реалізуються через певний термін на ринку цінних паперів з направленням коштів від реалізації у відповідні бюджети;

o проведення експертизи інвестиційних проектів;

o захисту російських організацій від поставок морально застарілих, матеріало-, енерго - і ненаукоемких технологій, обладнання, конструкцій, матеріалів;

o розроблення та затвердження стандартів (норм і правил) та здійснення контролю за їх дотриманням;

o випуску облігаційних позик, гарантованих цільових позик;

o залучення в інвестиційний процес тимчасово призупинених і законсервованих будівництв і об'єктів, що перебувають у державній власності;

o надання концесій російським і іноземним інвесторам за підсумками торгів (аукціонів та конкурсів).

Держава гарантує всім суб'єктам інвестиційної діяльності незалежно від форм власності:

o забезпечення рівних прав при здійсненні інвестиційної діяльності;

o гласність при обговоренні інвестиційних проектів;

o право оскарження в судовому порядку будь-яких рішень, дій (бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

o стабільність прав суб'єкта інвестиційної діяльності. У випадках прийняття законів, які встановлюють для суб'єктів інвестиційної діяльності інші права, ніж ті, які діяли при укладенні договорів між ними, умови цих договорів, зберігають свою силу, за винятком випадків, коли законом встановлено, що його дія поширюється на відносини, що виникли з раніше укладених договорів;

o захист капітальних вкладень.

Федеральним законом від 25 лютого 1999 року № 39-ΦЗ "Про інвестиційної діяльність у Російської Федерації, здійснюваної у вигляді капітальних вкладень" передбачено, що капітальні вкладення можуть бути націоналізовані тільки за умови попереднього і рівноцінного відшкодування державою збитків, завданих суб'єктам інвестиційної діяльності. Вони можуть бути реквізовані тільки в порядку і на умовах, що визначені Цивільним кодексом РФ.

Однією з форм захисту інвестицій є їх страхування. Воно здійснюється у відповідності з законодавством РФ.

Пряме участь держави у інвестиційної діяльності виражається в розробці, затвердженні та фінансуванні проектів, здійснюваних за рахунок бюджетних коштів. Починаючи з 2006 р. передбачено формування Інвестиційного фонду РФ, який використовується на підтримку інвестиційних проектів, які мають федеральне значення і здійснюються на умовах державно - приватного партнерства.

Інші форми державного регулювання інвестиційної діяльності включають в себе експертизу проектів і захист прав суб'єктів цієї діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності має здійснюватися на основі певних наукових принципів, до яких можна віднести принципи:

o створення сприятливих умов для розвитку всіх господарюючих суб'єктів, у тому числі й у сфері інвестиційної діяльності;

o пріоритетності та ефективності. Капітальні вкладення повинні, в першу чергу, вкладатися у перспективні галузі і сфери народного господарства, розвиток яких сприяє переведенню економіки на інноваційний шлях розвитку і отримання на цій основі максимальної економічної і соціальної ефективності. Цей принцип повинен дотримуватися і при розподілі капітальних вкладень в регіональному аспекті;

o цілепокладання. Сутність даного принципу полягає в тому, що державне регулювання інвестиційної діяльності має бути спрямовано на реалізацію визначених цілей у галузі соціально - економічного розвитку на різних рівнях;

o тісному взаємозв'язку державного регулювання інвестиційної діяльності з процесом управління економікою як його складовою частиною;

o націленості державного регулювання інвестиційної діяльності на вирішення найважливіших завдань, що стоять перед суспільством як у короткостроковому, так і довгострокових планах;

o використання ефективних інструментів, що враховують фактичний стан економіки і її розвиток на перспективу, при регулюванні інвестиційної діяльності.

Розглянемо більш докладно сутність деяких з них. Принцип цілепокладання є одним з найважливіших, так як без його наявності неможливо здійснювати регулювання інвестиційної діяльності. При державному регулюванні інвестиційної діяльності не переслідується одна мета, а ціла їх система (рис. 3.8).

Державне регулювання інвестиційної діяльності має бути спрямоване на досягнення різних цілей, які можна

класифікувати по ряду ознак. Стратегічною метою для нашої країни є реалізація Концепції довгострокового соціально-економічного розвитку Росії до 2020 р. Ця Концепція не може бути реалізована без досягнення основних цілей (економічних, соціальних, інноваційних, екологічних) на різних рівнях. Всі ці цілі не можуть бути реалізовані, якщо в результаті державного регулювання не будуть створені нормальні умови для розвитку всіх суб'єктів господарювання, в тому числі і в галузі інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності не може бути ефективним без реалізації відповідної інноваційної, податкової, фінансово-кредитної та інших політик, тісно пов'язаних з інвестиційною та економічною політикою держави.

Рис. 3.8. Система цілей державного регулювання інвестиційної діяльності

Прийняті в нашій країні заходи щодо створення сприятливих умов в області інвестиційної діяльності дозволили в останні роки збільшити приплив інвестицій, в тому числі і іноземних, у національну економіку.

Однак, незважаючи на означену позитивну тенденцію у сфері інвестиційної діяльності, обсяги інвестицій, що вкладаються в розвиток національної економіки, явно недостатні. Частка інвестицій до ВВП у нашій країні становить 17%, в країнах цей показник дорівнює 25-27%, а в Китаї - 40%. Основними причинами такого становища є недосконалість державного регулювання інвестиційною діяльністю та інституційні бар'єри.

В даний час рейтинг конкурентоспроможності Росії, в тому числі і по залученню іноземних інвестицій, досить низький. Так, в 2011 р. в щорічному "Глобальному рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) Росія перебувала на 66-му місці з 142 країн. Це найнижчий рівень за останні шість років (у 2005 р. ВЕФ змінив методику рейтингу, і дані попередніх років з новими непорівнянні).

Рейтинг конкурентоспроможності розрахований по 111 індикаторами, з них 65% засновані на опитуванні 14 000 керівників великих компаній (у тому числі близько 300 - в Росії), решта - на даних статистики. Індикатори об'єднані в 12 груп, поділених на три блоки: базові умови для бізнесу, фактори ефективності та інноваційні чинники.

Серед окремих, детальних показників стабільно найгіршими у Росії є: державне регулювання (132-е місце), довіра поліції (132-е), захист прав власності (130-з) і інтересів міноритаріїв (135-те), якість доріг (130-е), а також складність митних процедур (137-е), високі бар'єри для торгівлі (134), низька клієнтоорієнтованість бізнесу (136-е). Вкрай низько опитані оцінили надійність банків (129-е місце), здатність бізнесу адаптувати нові технології (130-е) і залучати прямі іноземні інвестиції (129).

За даними опитування ВЕФ, ключовим бар'єром для розвитку бізнесу в Росії залишається корупція, і значущість цього фактора збільшується. На неефективність державного апарату поскаржився майже кожен сьомий опитаний, а злочинність стала турбувати вдвічі більше керівників бізнесу, ніж у 2005 р.

З усього викладеного вище можна зробити наступні висновки.

1. Державне регулювання інвестиційної діяльності в сучасних умовах є необхідним атрибутом для розвитку національної економіки.

2. За період ринкових перетворень в нашій країні створені певні умови для розвитку інвестиційної діяльності, що позитивно позначилося на розвитку економіки країни.

3. Існуючі форми державного регулювання інвестиційної діяльності не повною мірою відповідають інтересам розвитку національної економіки і потребують подальшого розвитку і вдосконалення.

4. В сучасних умовах основними чинниками, що негативно впливають на інвестиційну діяльність, є інфляція, адміністративні бар'єри, виборча трактування у застосуванні законів.

Звідси випливають і основні напрямки удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності - боротьба з корупцією та усунення адміністративних бар'єрів, а також вдосконалення законодавства у сфері інвестиційної діяльності.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
Державне регулювання правових основ підприємницької діяльності
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Правове регулювання інвестиційних відносин у системі фінансового права
Методи державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності
Основні форми та інструменти державного регулювання страхової діяльності
Система державного регулювання страхової діяльності
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Форми і методи діяльності суб'єктів державної адміністрації
Форми та цілі державного регулювання інвестицій
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси