Меню
Головна
 
Головна arrow Менеджмент arrow Теорія комунікації
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція ІІІ. РІВНІ КОМУНІКАЦІЇ

Лекція 6. МІЖОСОБИСТІСНІ КОМУНІКАЦІЇ

Прочитавши цю главу, ви будете знати:

o загальну характеристику міжособистісного спілкування;

o особливості взаимовосприятия людьми один одного в процесі міжособистісної комунікації;

o процес формування першого враження;

o які фактори впливають на розуміння людини людиною в процесі комунікації;

o типи міжособистісних комунікацій;

o принципи ефективного спілкування.

Як відомо, людина - істота соціальна. Людям більш комфортно перебувати в суспільстві собі подібних, ніж на самоті або серед інших сутностей. Ми живемо і працюємо в оточенні інших людей. Тому практично в будь-якій ситуації нам доводиться, часом незалежно від нашого бажання, з кимось спілкуватися. При цьому одні люди нам подобаються, до інших ми ставимося досить нейтрально, тоді як третє буквально терпіти не можемо.

Якщо ми уважно придивимося і поспостерігаємо за собою, то зрозуміємо, що люди не просто одночасно і злагоджено разом зі своїм оточенням здійснюють якусь діяльність. Ми взаємодіємо з іншими людьми. Для нас має велике значення наша роль, місце і вплив у навколишньому світі, як оцінюють і сприймають нашу діяльність значимі для нас представники соціуму. Але і зі свого боку ми критично сприймаємо інших людей, оцінюємо їх вчинки і висловлювання. У процесі комунікації ми обмінюємося з ними своїми переживаннями, відчуваємо на собі вплив їх думки, часом з тих чи інших причин наслідуємо іншим людям, переймаючи їх досвід, манеру поведінки і навіть світогляд. Ми часто змінюємо свої уподобання (тобто власні усталені психологічні і поведінкові реакції на тз або інші зовнішні подразники) під впливом моди (усередненого, мінливо-нестійкого думки деякої частини нашого оточення, яке декларується як загальне і безапеляційне, на ті чи інші зовнішні подразники). Приймаючи своє рішення, але важливого і визначальному для нас питання, ми частіше і перш за все намагаємося врахувати не власні інтереси, а думка оточуючих. При цьому з одними людьми ми працюємо продуктивно, тоді як з іншими взаємодії не виходить.

Як бачите, людина живе і розвивається в соціумі, обмінюючись з іншими його представниками вербальними і невербальними повідомленнями як інформаційного, так і емоційного характеру. Все це відбувається завдяки спілкуванню. Категорія "спілкування" є базовою в розумінні того, як люди взаємодіють між собою. Існує безліч підходів до цього феномену. Зупинимося на класичних характеристики даного поняття.

В соціально-психологічній науці і практиці домінує погляд на спілкування як на комунікативну діяльність.

Загальна характеристика міжособистісного спілкування

Спілкування - це комунікативно-інформаційну взаємодію людей.

Міжособистісне спілкування пов'язане з безпосередніми контактами людей у групах або парах. Спілкування є складним і багатогранним процесом. Ми рідко замислюємося про те, що ж являє собою спілкування, які чинники роблять його більш ефективним, що допомагає, а що заважає домовитися з іншою людиною. Саме системне розуміння сутності спілкування, його багатофункціональності допоможе зробити його більш продуктивним.

У російській психології саме поняття спілкування охоплює широке коло явищ, в який включені процеси взаємодії, взаємовпливу, взаєморозуміння, співпереживання (Б. Р. Ананьєв, Р. М. Андрєєва, А. А. Бодалев, А. А. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, Ст. Н. Мясищев, Б. Д. Паригін, Ст. Н. Панферов та ін). Спілкування багатогранний за своїм змістом та формами прояву і, як і всі метапсихологические категорії, виступає в якості міждисциплінарного предмета пізнання. За даними вітчизняних дослідників (Р. М. Андрєєва, Б. Ф. Ломов, А. В. Петровський, М. Р. Ярошевський та ін), "...спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний мотивами спільної діяльності" [93, с. 291]. До нього звернені багато науки: психологія, лінгвістика та психолінгвістика, інформатика, герменевтика, педагогіка та ін

Дамо дефініцію цього поняття. У працях В. Н. Мясищева спілкування розуміється як процес взаємодії конкретних особистостей, які відносяться один до одного, і певним чином відображають один одного. Спілкування є важливим фактором розвитку особистості і виступає як одна з особливо значущих спонукальних причин внутрішньої активності суб'єкта, що лежить в основі його соціальної сторони. "У спілкуванні виражаються відносини людини з їхньою різною активністю, вибірковістю, позитивним або негативним характером. Способом чи формою спілкування і відносин є звернення людини з людиною". В. Н. Мясищев також підкреслював, що дуже важливо всебічно розглядати при вивченні спілкування не тільки особливості відображення, і відносини людей, що спілкуються один до одного, і способи поведінки, які вони при цьому практикують. Особлива роль, на його думку, належить спілкуванню у формуванні системи відносин особистості. При цьому представляються найбільш важливими такі компоненти спілкування, як соціальне відображення, емоційне відношення і спосіб поведінки. Говорячи про спілкування, Б. Ф. Ломів зазначав, що "в процесі спілкування конкретний індивід... засвоює досвід, накопичений людством", тобто відбувається соціалізація особистості. А. А. Бодалев ввів поняття "комунікативне ядро" особистості, яке представляє єдність відображення, відношення і поведінки. Він також зазначав, що "...спілкування виступає необхідною умовою буття людей, без якого неможливе повноцінне формування не тільки окремих психічних функцій, процесів і властивостей людини, але і особистості в цілому".

У російській психології саме поняття "спілкування" охоплює широке коло явищ, в який включені процеси взаємодії, взаємовпливу, взаєморозуміння, співпереживання (Б. Р. Ананьєв, Р. М. Андрєєва, A. А. Бодалев, А. А. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, Ст. Н. Мясищев, Б. Д. Паригін, Ст. Н. Панферов та ін). Спілкування багатогранний за своїм змістом та формами прояву. Існують різні психологічні концепції спілкування. Спілкування розглядається як:

o засіб передачі інформації;

o діяльність (Б. Р. Ананьєв, А. Н. Леонтьєв);

o специфічна форма взаємодії (Б. Ф. Ломов);

o спосіб пізнання іншої людини (А. А. Бодалев, B. Н. Мясищев та ін);

o умова життєдіяльності (А. А. Бодалев);

o спосіб передачі культурного і суспільного досвіду (А. А. Леонтьєв та ін);

o спосіб впливу (Ст. М. Бехтерев, Е. Л. Доценко, А. Ю. Панасюк та ін);

o засіб розкриття суб'єктивного світу особистості (Р. М. Андрєєва та ін).

В цілому міжособистісне спілкування може здійснюватися з переважною опорою на дві парадигми психологічних впливів: "суб'єкт-об'єктної", тобто неравноправную, а отже, маніпулятивну, і "суб'єкт - суб'єктну" - рівноправну, розвиваючу.

Існують різноманітні класифікації видів спілкування. Виділяючи ті або інші підстави для класифікації, тим самим підкреслюється багатогранність поняття "спілкування".

Так, А. Ю. Панасюк [89] наводить таку класифікацію видів спілкування:

o субординационное, службово-товариське, довірче;

o у вигляді монологу, діалогу та полілогу;

o у формі наради, переговорів, виступів, вислуховування, дискусій;

o безпосереднє і опосередковане та ін.

В. Р. Крисько [66] класифікує спілкування як:

o вербальне і невербальне;

o міжособистісне і масове;

o межперсональное і рольове;

o довірче та конфліктна;

o короткочасне і тривале;

o закінчений і незакінчений;

o прямий і опосередкований;

o особисте і ділове.

Л. Д. Столяренко [110] пропонує розрізняти:

o "контакт масок";

o примітивне спілкування;

o формально-рольове;

o ділове;

o маніпулятивне;

o світське.

Спираючись на концепцію А. Н. Леонтьєва та його аналіз спілкування як "комунікативної діяльності", можна розглядати структурні компоненти спілкування:

o предмет спілкування - партнер по спілкуванню;

o потреба в спілкуванні полягає в прагненні суб'єкта до пізнання й оцінки інших людей і через них - до самопізнання і самооцінці;

o комунікативний мотив спілкування - акт комунікативної діяльності, адресований іншій людині. Тут можна виділити дві базові категорії дій спілкування - ініціативні і відповідні;

o завдання спілкування - та мета, на досягнення якої в даній комунікативній ситуації спрямовані різноманітні дії, що здійснюються в процесі спілкування;

o засоби спілкування - операції, за допомогою яких здійснюються дії спілкування;

o продукт спілкування - освіти матеріального та духовного плану, що створюються в результаті спілкування.

Спілкування як діяльність являє собою систему елементарних актів. Кожен акт визначається:

o суб'єктом - ініціатором спілкування;

o суб'єктом, якому адресована ініціатива;

o нормами, за якими організовується спілкування;

o цілями, які переслідують учасники спілкування;

o ситуацією, в якій відбувається взаємодія.

Вітчизняні дослідники виділяють кілька основних функцій спілкування:

o комунікативна - пов'язана з власне передачею інформації;

o афективна - виявляється в передачі емоційного відносини;

o регулятивна - спонукає до зміни поведінки і відносин;

o перцептивна - пов'язана з пізнанням людини людиною.

Важлива роль належить спілкуванню, згідно точці зору Ст. Н. Мясищева, у формуванні системи взаємин особистості. Це дозволило йому виділити три основних компоненти спілкування:

1) соціальне відображення;

2) емоційне ставлення;

3) спосіб поведінки.

Цілі спілкування відображають потреби спільної діяльності людей. Спілкування передбачає певний результат - зміна поведінки або діяльності інших людей. Таким чином, міжособистісна взаємодія являє собою послідовність розгорнутих у часі реакцій людей на дії один одного" [93, с. 293]. Говорячи про цілях спілкування і узагальнюючи дані психологічних досліджень, необхідно відзначити наступні цілі:

o контактні;

o інформаційні;

o спонукальні;

o координаційні;

o амотивные;

o настановні;

o розвиваючі;

o пов'язані з досягненням розуміння і взаєморозуміння;

o надання впливу;

o пізнання іншого і самопізнання.

Часто в процесі спілкування відбувається поєднання декількох цілей.

Змістовий характер взаємодії суб'єктів визначається предметом спілкування. На підставі даного критерію можна розглядати наступні види спілкування:

o міжособистісне;

o ділове;

o спеціально-професійне;

o наукове;

o соціально-політичне;

o інформаційно-комунікативне та ін [91, с. 10].

У спілкуванні розрізняють інструментальну спрямованість (на виконання соціально-значущого завдання, на справу, на результат) і особистісну спрямованість (задоволення особистих потреб) [91, с. 9].

Ділове спілкування є предметно-цільовий діяльністю та спрямована на організацію й оптимізацію того чи іншого виду предметної діяльності: виробничої, наукової, педагогічної та ін. На думку ΙΟ. М. Жукова [49, с. 37], в діловій комунікації предмет спілкування і стосунки учасників до нього (їх предметні позиції) є основними визначальними процесу. Уміння розуміти предметні позиції партнерів, в тому числі і власну, є необхідною умовою успіху комунікації. Основним завданням ділової комунікації можна назвати продуктивне співробітництво, прагнення до зближення цілей, встановлення і поліпшення партнерських відносин.

Ділова комунікація, але думку А. П. Панфілової, передбачає реалізацію наступних умов [91, с. 15-161:

1) обов'язковість контактів всіх учасників спілкування, незалежно від симпатій і антипатій;

2) предметно-цільовий зміст комунікації;

3) дотримання формально-рольових принципів взаємодії з урахуванням посадових ролей, прав і функціональних обов'язків;

4) взаємозалежність всіх учасників ділової комунікації у досягненні кінцевого результату і при реалізації особистих намірів;

5) комунікативний контроль учасників взаємодії;

6) формальні обмеження:

а) конвенційні обмеження, тобто дотримання правових, соціальних норм, дотримання регламентації (дотримання правил внутрішнього розпорядку, інструкцій тощо);

б) ситуативні, тобто з урахуванням ситуації ділового спілкування (нарада, презентація, переговори тощо), взаємодія цілеспрямовано в певному регламент, використовуючи адекватні комунікативні засоби, досягаючи очікуваного результату;

в) емоційні, тобто здатність виявляти стресостійкість, вміти керувати своїми почуттями і емоціями в напруженій ділової ситуації;

г) насильницькі, тобто припустимо переривання контакту будь-якої із сторін у тих ситуаціях, коли зміст інформації перестає носити предметний характер, коли реакції партнера по спілкуванню неадекватні очікуванням і встановленим нормам поведінки.

Способи взаємодії залежать від цілей спілкування, особливостей його організації, емоційного настрою співрозмовників, рівня їх культури. Необхідно також відзначити, що як діалектичний процес спілкування являє собою єдність двох протилежних тенденцій: до співпраці, інтеграції, з одного боку, і боротьбі, диференціації - з іншого. Найбільш помітний дуалізм спілкування в такого його різновиду, як ділове спілкування.

Вчені виділяють наступні основні характеристики спілкування:

o функції;

o утримання;

o сторони;

o манера спілкування;

o стиль [103, с. 21-25].

Спілкування може мати різний зміст, що виражається в наступному:

o передача інформації від людини до людини;

o сприйняття партнерами по спілкуванню один одного;

o взаємооцінка один одного партнерами по спілкуванню;

o взаємовплив партнерів по спілкуванню один на одного;

o взаємодія партнерів один з одним;

o управління групової або масової діяльністю та ін.

Оскільки ділове спілкування є предметноцелевой діяльністю, зміст кожної комунікативної форми (переговори, дискусія, доповідь тощо), а також кожної мовної конструкції (висновок, думка, репліка, критичне зауваження) залежать від комунікативного наміру та очікуваного результату. Кожна конкретна мета в діловому спілкуванні вимагає того змісту комунікації, яка дає змогу здійснити й домогтися необхідних результатів. Успіх ділової комунікації, на думку Ю. М. Жукова [49, с. 52], залежить від адекватності установок, розуміння своєї предметної та міжособистісної позиції, знання закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в різноманітних ситуаціях, уміння сформувати тактичний план і реалізувати його на основі наявних соціальних навичок. Особливо важливо це положення в тих ситуаціях, коли є припущення про можливу нещирості ділового партнера. В якості норм суспільство виробляє певну систему зразків поведінки, порушення яких включає механізми соціального контролю, який, у свою чергу, і забезпечує корекцію відхиляється:

o перцептивную (взаимовосприятие),

o комунікативну (передача, обмін інформацією),

o інтерактивну (взаємодія).

Структура спілкування. Складність спілкування визначає і його складну структуру. Спілкування може виступати одночасно і як процес взаємодії людей, і як ставлення людей один до одного, і як процес взаємовпливу людей один на одного, і як процес взаємного переживання, взаємного розуміння один одного (Б. Д. Паригін).

Дослідження вітчизняних вчених (Р. М. Андрєєва, Б. Ф. Ломов, А. В. Петровський, М. Р. Ярошевський та ін) свідчать, що будь-яке спілкування містить три взаємопов'язані сторони:

1) комунікативний - передача та обмін інформацією;

2) інтерактивну взаємодію;

3) перцептивную - взаимовосприятие, взаємооцінка в спілкуванні (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Структура спілкування

Зупинимося на них більш докладно.

Комунікативна сторона спілкування характеризується:

o вмінням встановлювати психологічний контакт;

o урахуванням особливостей комунікативного впливу;

o аргументованістю, логічністю і адекватністю ситуації спілкування;

o ефективністю використання вербальних (слова) і невербальних засобів спілкування.

У комунікативному процесі зазвичай виділяють вербальну (як знакової системи використовується мова) і невербальну (немовні знакові системи) комунікацію.

Невербальна комунікація структурно представляється наступними системами:

o візуальна - це жести, міміка, пози, шкірні реакції (почервоніння, збліднення, потовиділення), просторово-часова організація спілкування, а також допоміжні засоби спілкування - підкреслення або приховування особливостей статури (ознаки статі, віку, раси). Темп рухів відображає емоційні реакції людини;

o акустична - це такі особливості мовлення, як темп, сміх, плач, покашлювання, паузи;

o тактильна - це дотик, потиск руки, обійми, поцілунок.

Інтерактивна сторона (взаємодія). Спілкування як взаємодія характеризує безпосередню організацію спільної діяльності. Цілі спілкування відображають потреби спільної діяльності людей. Мотиви, з яких люди вступають у взаємодію, можуть бути різні. Перерахуємо види мотивів, за якими людина вступає у взаємодію з іншими людьми:

o максимізації загального виграшу (мотив кооперації);

o максимізації власного виграшу (індивідуалізм);

o максимізації відносного виграшу (конкуренція);

o максимізації виграшу іншого (альтруїзм);

o мінімізації виграшу іншого (агресія).

Характер соціальної мотивації учасників взаємодії визначає і засоби спілкування, і результат взаємодії, і стосунки між партнерами по спілкуванню. Відповідно, існують і різні тактики поведінки у взаємодії.

Перцептивна сторона (сприйняття, пізнання та взаєморозуміння) включає:

o пізнання себе в процесі спілкування;

o пізнання і розуміння співрозмовника;

o прогнозування поведінки партнера по спілкуванню.

Для ефективного спілкування дуже важливо розуміти іншу людину і вміти прогнозувати його поведінку. Саме тому важливо знати існуючі закономірності, що формують "малюнок" спілкування.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Переконуюча комунікація
Перший рівень
Типи комунікації
Типи міжособистісних комунікації
Комунікативні бар'єри в міжособистісних комунікаціях
Комунікативні бар'єри в міжособистісних комунікаціях
Характеристика і зміст спілкування
Психологія міжособистісних взаємин
Психологія професійного міжособистісного спілкування
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси