Меню
Головна
 
Головна arrow Література arrow Історія російської літератури
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 7. СИМВОЛІЗМ

Джерела

Символізм - перше напрям модернізму в європейській літературі - виник в 1870-ті рр. у Франції і пов'язаний з творчістю поетів П. Верлена, С. Малларме, Л. Рембо, Ш. Бодлера та ін. Однак остаточне оформлення символізму як самостійного літературного напряму слід віднести до середини 1880-х рр.., коли з'явилися назва і маніфест даного напрямку. Ось що з цього приводу пише Інокентій Анненський ("Про сучасному ліризмі", 1909):

"У перший раз <...> поетів назвав декадентами Поль Бурд в газеті "Le Temps" від 6 серпня 1885 р. А через кілька днів Жан Мореас відпарирував йому в газеті ж "XIX siècle", кажучи, що якщо вже так необхідна етикетка, то справедливіше все буде назвати нових поетів символістами" (курсив автора).

Пізніше в газеті "Фігаро" від 18 вересня 1886 р. Ж. Мореас опублікував "Маніфест символізму". Треба зазначити, що вироблення своєї естетичної платформи і формулювання рє у вигляді літературного маніфесту буде характерна і для більшості наступних модерністських течій. Нерідко саме такий маніфест і повідомляв громадськості про народження нової течії або групування.

Для французького символізму, на відміну від німецького і російського, що сформувалися пізніше, були важливі в першу чергу не філософські, а чисто художні принципи. Успадкувавши від романтичного мистецтва уявлення про индивидуалистическом бунтарстві художньої особистості, символісти перевели це бунтарство в чисто естетичну сферу. Якщо романтик протиставляв себе всьому світу, то символіст обмежувався тим, що протиставляв свій внутрішній світ і свої художні смаки смакам і художнім уявленням обивателів. Основним недоліком передував їм мистецтва XIX ст., як романтичного, так і реалістичного, французькі символісти вважали нездатність піднятися над чуттєвим сприйняттям. Вони називали це мистецтво обивательським і буржуазним. На їхню думку, індивідуальний внутрішній світ художника не може отримати адекватного відображення за допомогою традиційних раціоналістичних художніх засобів - образів, метафор, порівнянь тощо Тут потрібні нові кошти, і як такий був запропонований символ.

Символісти виходили з того, що в художньому творі все значуще, все символічно: символічні кольори картини, звуки музики, звучання вірша і т. п. Створити такі символи і осягнути їх значення можна лише інтуїтивно, бо раціональні методи тут безсилі. В основі символічного мистецтва лежить уявлення про те, що весь світ пронизує система відповідностей (програмний сонет Шарля Бодлера називається "Відповідності"). У відомому сонеті Артюра Рембо "Голосні" описується система відповідності між голосними звуками і цветами1:

А - чорний; білий - Е; - червоний; - зелений. Про - синій; таємницю їх скажу я у свій черга. А - оксамитовий корсет на тілі комах, Які дзижчать над смородом нечистот.

Е - білизна полотен, наметів і туману, Блиск гірських льодовиків і крихких опахал. І - пурпурна кров, сочащаяся рана Іль червоні уста серед гніву й похвал.

У - трепетна брижі зелених вод широких, Спокійні луки, спокій глибоких зморшок На трудовому чолі алхіміків сєдих.

Про - дзвінкий рев труби, пронизливий і дивний, Польоти ангелів у тиші небес розлогій, Про - чудових очей її лілові промені.

Французькі символісти особливу увагу приділяли мелодійності, музичності вірша. Музика була для них найважливішим з мистецтв: "Музика передусім", - закликав Поль Верлеп. Символісти бачили музичність вірша у плавності ритму, звукових повторах, співучій інтонації. Вони розробили багато нових форм організації віршованого тексту. Зокрема, вони ввели в європейську поезію вільний вірш, верлібр (фр. vers libre), ритм якого визначається не якимось заздалегідь відомим віршованим розміром, а не зв'язаний ніякими зовнішніми умовами і обмеженнями як би сам "виростає" з живого руху тексту.

Велика кількість символів, індивідуальних асоціацій, складних смислових і звукових зв'язків робить поезію символістів значно більш важким для сприйняття, ніж творчість поетів попередніх напрямків. Символистская поезія вимагала від читачів більшої напруженості думки і почуття, більш активного і творчого взаємодії з текстом. Читач стає ніби співавтором, а сприйняття вірша - творчим процесом. Зі свого боку, письменник зовсім не прагне полегшити читачеві шлях до осягнення свого твору, більш того, він як би оберігає його приховане (прихований, таємний) сенс від "непосвячених", профанів, "зашифровує" його. Текст перетворюється у свого роду загадку. Такий загадковий, "зашифрований" текст стали називати герметичним (герметичними називали таємні науки Середньовіччя: алхімію, астрологію та ін). Особливим герметизмом відрізнялася поезія Стефана Малларме.

Символізм, що зародився у Франції, почав швидко поширюватися по іншим європейським країнам. Символістські угруповання з'явилися в Англії, Скандинавських країнах, Німеччині і т. д. аж до Грузії, де в 1910-і рр. виникло символистское літературне об'єднання "Блакитні роги". У ряді країн символистская естетика з'єднувалася з ідеями національного відродження, такі, наприклад, літературні угрупування "Молода Польща", "Молода Фінляндія" і "Молода Естонія". Для подальших доль європейського модернізму особливе значення мало розвиток ідей і творчого методу символізму в Німеччині та в Росії.

У Німеччині розвиток модернізму виявилося пов'язане з творчими пошуками видатного композитора Ріхарда Вагнера та ідеями філософської публіцистики Фрідріха Ніцше. Музикальність, яка грала важливу роль в естетичних поглядах французьких символістів, у Німеччині набула містичний відтінок. Музика - це основа, душа світу; першооснова мистецтва. Одне з перших есе Ф. Ніцше, написане ще в 1872 р., мало характерне заголовок "Народження трагедії з духу музики". Таким чином, під музикальністю німецькі символісти розуміли вже не просто мелодійність звучання того або іншого вірша, а відображення в ньому найбільш глибоких таємниць життя і буття. Музичність для них - категорія не формальна, а змістовна. Музика може виразити ті таємниці життя, які в принципі не можуть бути виражені ні словом, ні кольором, пі контуром.

Іншою важливою особливістю німецького символізму був його крайній, можна сказати, загострений індивідуалізм, що теж пов'язано з ідеями Ніцше, для якого найбільшою цінністю мала нічим не обмежена, абсолютна свобода творчої особистості. Ідеалом такої особистості для Ніцше надлюдина, "людина-артист" майбутнього, не пов'язаний мораллю (за словами Ніцше, він знаходиться "по той бік добра і зла"), що підкоряється лише своєї вільної волі; сильний, сміливий, красивий.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Схожі тими

Символізм
Російська символізм
Шотландське Просвітництво і світогляд А. Сміта. Витоки образу "невидимої руки"
Біля витоків перетворень
Витоки колоніалізму
Витоки методологічних труднощів
 
Предмети
Банківська справа
БЖД
Бухоблік і аудит
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика і естетика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Соціологія
Страхова справа
Товарознавство
Філософія
Фінанси